Романові Шухевичу судилося консолідувати патріотичні сили і стати на чолі визвольної боротьби українського народу в дуже важкий час — у період Другої світової війни, укріплення більшовицько-енкаведистського режиму, перерозподілу світу, в якому Україні відводилася роль колонії. Українцям, які прагнули відродити свою державу, доводилося вести боротьбу на два фронти, проти двох потужних, агресивних тоталітарних систем — радянської та німецької.
Ідеолог ОУН Петро Дужий писав про Шухевича: « Боротьба за волю українського народу за його суверенне державне існування і розквіт стала змістом життя Романа Шухевича – людини виняткового гарту».
Народився Роман Шухевич у Львові 30 червня 1907 року в патріотичній родині, з якої походять багато видатних діячів: священників, науковців, військових і політиків.
На фото - Роман Шухевич у дитинстві, 1908 р. та його батьки Йосиф та Євгенія
У 1925 роцi він закінчив Львівську академічну гімназію, а у 1932 року. — дорожне відділення Політехнічного інституту.
На фото – вежа львівських спортсменів-гімназистів. Нагорі - Роман Шухевич
На фото - молодий Роман Шухевич, Львів, 18 жовтня 1922 р. З архіву Б. Підгайного
У 1928-1929 роках Роман відбував військову службу в польської армії.
З молодих літ Роман Шухевич удосконалював себе фізично у пластових гуртках. В одній з облікових пластових карток йому дається така характеристика: «Найліпший з гуртка. Честолюбивий. Войовничий. Енергійний». Брав участь у багатьох спортивних змаганнях, добре грав у баскетбол, волейбол, футбол, займався бігом, плаванням, лижним та планерним спортом. Був музично обдарованим., у 1930-х роках став студентом заочного курсу музичного інституту ім. М. В. Лисенка по класу фортепіано. У 1930 роцi Шухевич одружився з Наталкою Березинською.
Ще навчаючись у гімназії, Роман познайомився з керівником УВО полковником Євгеном Коновальцем і став членом Української Військової Організації. У 1933-му Шухевича (псевдо «Дзвін») призначають бойовим референтом у Проводі ОУН. У той час польська поліція проводила масові арешти патріотичної молоді. У червні 1934-го Романа Шухевича арештували і відправили в концтабір Береза Картузька.
Під час суду на Варшавському «процесі Степана Бандери» (1935-1936 р.р.) виступав у якості свідка, обстоював право говорити рідною мовою. Відбувши три роки тюрми, у січні 1937 року вийшов на волю. Він організовує успішне підприємство – кооператив «Фама», яке стало першою українською рекламною компанією в Галичині. Працівниками фірми, котра мала філії в багатьох містах Волині й Галичини, ставали члени ОУН, які поєднували працю з підпільною діяльністю. Вже у 1938 роцi Шухевич перебрався на Закарпаття, де брав участь у розбудові Карпатської Січі, в боротьбі з угорцями за Українську державу.
Із падінням Польщі у 1939 роцi Роман Шухевич переїздить до Кракова у розпорядження Проводу ОУН. Під його безпосереднім керівництвом відбувалися військові вишколи і підготовка старшин для майбутньої армії. Шухевич підтримував думку Степана Бандери про створення національної армії на західноукраїнських землях.
Він брав участь у ІІ Великому зборі ОУН в Кракові у квітні 1941 року. В цей час Провід ОУН домовився з верховним німецьким командуванням про вишкіл двох українських куренів для майбутньої армії під кодовими назвами «Нахтігаль» (Соловейко) і курінь «Ролянд». Роман Шухевич був сотником куреня «Соловейко» і з боку ОУН відповідальним за весь курінь.
Після вишколу у червні 1941 року курінь «Соловейко» переїхав до Ряшева, а з початком військових дій Німеччини проти СРСР бійці разом iз німецьким військом просувалися на схід українською територією. Вранці 30 червня бійці вступили першими у Львів і, розділившись на групи, захопили стратегічні об’єкти Львова: залізничну станцію, електрівню, радіостанцію, пошту і собор Святого Юра.
Маючи підтримку вояків українського куреня, ОУН (б) 30 червня проголосила Акт відновлення української державності. Ця подія з радістю була сприйнята українським народом і через радіостанцію розповсюджена на увесь світ.
Роман Шухевич пережив у Львові особисту трагедію, бо серед замордованих енкавеесниками у тюрмі на вул. Лонцького упізнав труп свого брата Юрка. Він мужньо пережив цю трагедію і вже увечері цього дня разом зі своїми бійцями взяв участь в проголошенні від імені ОУН революційної АКТУ відновлення Української Держави.
Німецьке командування негативно поставилося до проголошення незалежності України і пропонувало цей захід відкласти на майбутнє. Як відомо, Гітлер вважав, що Україна має стати колонією і постачати Німеччині робочу силу, продукти, корисні копалини …
Але бандерівське крило ОУН, зважаючи на антиукраїнську політику гітлерівців під час проголошення Карпатської України, вирішило випередити події.
Після проголошення 30 червня 1942 року у Львові Акту відновлення державної незалежності України. Після п’ятиденного перебування у Львові в цей час батальйон «Соловейко» передали в безпосереднє підпорядкування німецькому командуванню. Бійці під проводом Романа Шухевича вирушили з боями на схід через Тернопіль, Проскурів до Вінниці.
До Проскурова зайшли через Кам’янецький переїзд і вулицею Кам’янецькою рушили вниз у місто. Був вечір 14 липня 1941 року.
На роздоріжжі (сучасне перехрестя Кам`янецької та Подільської, де нині пішохідний перехід), одна група пройшла до в’язниці. Інша група рушила сучасною Проскурівською до приміщень НКВС та до міськкому та обкому партії,який розташовувався у приміщенні, де нині обласний художній музей. Поблизу кінотеатру ім. Чкалова (нині - кінотеатр ім. Т. Г. Шевченка) зупинилися біля пам’ятника кату України Леніну. Особисто Роман Шухевич, використовуючи трос від танкетки, зв’язав «удавку» і закинув на горло комуністичному вождю. Зібралася чимала група патріотично налаштованих проскурівчан. Вони скандували: «Слава Україні! Бандері Слава!».
Роман Шухевич виступив з короткою промовою: «Разом з непереможними військами союзної нам Німеччини ми визволили Проскурів, Ярмолинці, Дунаївці, Городок. Ми незабаром йдемо далі у похід – геть комуняк. Хай живе вільна й незалежна Україна!»
Пам’ятник Леніну потягнули танкеткою до залізничної станції, там він і щез у нетрях проскурівського депо.
Інша атмосфера та інші люди зібралися біля в’язниці. Бандерівці відкрили ворота і всі побачили близько сотні тіл розстріляних людей. Їх знищили солдати НКВС. Але не тому, що це «вороги народу», а тому, що відносно цих людей не було ніяких рішень. То були люди без документів, просто підозрілі особи.
Ще 2 липня секретар ЦК КП(б)У Співак запитав чекістів: що по вашій лінії? Йому відповіли: усіх осіб, стосовно яких ухвалені рішення, вже вивезли на схід. Є більше сотні людей, по яких жодних рішень немає. Прокурори, судді вже евакуювались, згідноз розпорядженнями своїх установ». Чекісти не знали, що з ними робити. Секретар ЦК КП(б)У Співак сказав (дослівно): «…ну что вы с ними возитесь, решайте поскорей!». Аби жоден «ворог» не вцілів, енкаведисти знищили всіх.
Батальйон під керівництвом Романа Шухевича розташувався на ніч в готелі (нині – будівля по вул. Проскурівській, колишнє приміщення музичного училища біля стадіону «Поділля»). «Соловейки» пробули в Проскурові до ранку 16 липня, а далі рушили на Бар-Вінницю… Брали участь в бойових діях проти Червоної Армії, зокрема, під Браїловим і Вінницею. Після цього батальйон було відведено до містечка Юзвин (нині – Некрасове Вінницького району вінницької області).
Уже на початку липня німецька влада арештувала Степана Бандеру, Ярослава Стецька і весь тимчасовий уряд і вимагала відкликати Акт Незалежності. Керівники ОУН відмовилися, тому їх запроторили в концентраційні табори.
Коли Роман Шухевич під час перебування зі своїм батальйоном у Юзвині під Вінницею отримав цю інформацію, дізнався про те, що на нараді 16 липня 1941 р. в ставці фюрера гітлерівці остаточно покінчили з питанням відновлення Української державності, то написав рапорт німецькому командуванню про те, що «Нахтігаль» продовжить боротьбу тільки після звільнення заарештованих керівників ОУН. Тодi курінь роззброїли і вояки були відправлені на Білорусь на охорону доріг і залізниць. На початку 1943 року бійці куреня повернулись у Львів. Роман Шухевич пішов у підпілля і повністю присвятив себе збройній боротьбі.
У середині 1943 року на ІІІ Надзвичайному великому зборі ОУН Романа Шухевича затвердили головою бюро Проводу ОУН та призначили головним командувачем УПА.
Роман Шухевич був одним з ініціаторів створення в 1944 році Української Головної Визвольної Ради (УГВР). На цьому зборі за пропозицією Романа Шухевича було прийнято багато демократичних програмних документів.
Роман Шухевич виступав проти будь-яких контактів з німцями, бо гітлерівська Німеччина залишилася непримиренним ворогом Української державності. Того ж року він ініціював переговори у Львові з представниками польського підпілля, аби погасити українсько-польський конфлікт.
За його рішенням проводилися рейди відділів УПА на територію Чехословаччини у 1945-1947 роках і в Західну Європу, що відбулися в 1947 роцi.
Таким чином, народи світу дізнавалися про більшовицькі злочини проти українського народу, також на Захід переправлялася інформація про революційно-визвольну боротьбу українського народу за свою незалежність.
Роман Шухевич ( псевдо: «Білий», «Дзвін», «Роман Лозовський», «Степан», «Чернець», «Чух», «Тур», «Тарас Чупринка») як досвідчений стратег і керівник військовим підпільним рухом в Україні вів безкомпромісну боротьбу впродовж семи років (1943 —1950 років). Більшовицька імперія на найвищому державному рівні готувала і створювала оперативні групи для ліквідації головного збройного підпілля, його командира і соратників.
Та тільки 5 березня 1950 року на конспіративній квартирі в с. Білогорща під Львовом, оточений і поранений у бою, Роман Шухевич, щоб не потрапити живим до рук ворога, пустив собі кулю в скроню.
2007 року до 100-річчя від дня народження генерал-хорунжому УПА Роману Йосиповичу Шухевичу присвоєно звання Героя України. Посмертно іменований найвищим почесним пластовим ступенем гетьманського скоба (1950). До Дня Героїв 23 травня 1918 року у місці Хмельницькому на будівлі кінотеатру ім. Т. Г. Шевченка було відкрито меморіальну дошку на честь генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича.
СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
