Не так багато нині маємо зафіксованих спогадів, як саме мешканці нашого обласного центру зустріли новини про кремлівський путч, проголошення незалежності України та низку подій в Україні, котрі після цього відбувалися. Цінні свідчення про настрої і дії патріотично налаштованих містян та місцевих організацій зафіксували активні учасники Народного Руху України Лев Бірюк у книзі “Народний Рух: народження, шляхи становлення і діяльності» та Кузьма Матвіюк у книзі «І ми цей шлях пройшли». Кузьма Матвіюк свідчить: «[…] ми в останній місяць літа 1991 року […] готувались разом зі всіма хмельничанами до 25 серпня 1991 року – дня, коли мав підписуватися Союзний договір в Москві – роздавали різноманітні листівки проти Союзу та збирали підписи проти Союзного договору. На зборах в четвер 15 серпня ухвалили виставити пікети 25 серпня проти Союзного договору».
У спогаді «Як Хмельниччина зустрічала ГКЧП (ДКНС)» Лев Бірюк, тодішній депутат Хмельницької обласної ради, голова Хмельницького міського, обласного Руху у 1989-1991 роках, свідчить, що 19 серпня 1991 року о 6-й ранку він прибув до Києва, до Головного Секретаріату РУХУ. Штаб задіяв його на переговори з військовими, які дислокувалися на правому березі. Генерал з військового училища повідомив йому, що відбулася домовленість між командирами в/частин: техніку і особий склад на вулиці не виводити. А представника з Кремля генерала Варенникова попереджено про заборону задіювання інших військових частин для введення їх до столиці. «Командир в/частини «Картографічна фабрика» полковник Принько, підкручуючи вуса, натякнув, що військові попередили «десантуру» з Житомира: «Не лізьте в столицю!»[…] Я доповів штабу, – пише далі Л. Бірюк, – що маємо невтручання військових і почув, що за структурами СБУ наглядають. […] Повернулась делегація від спікера Верховної Ради Кравчука і я почув: Кравчук у прострації після зустрічі з Варенниковим у кабінеті Гуренка… […] Чекали вістей з Москви від Єльцина і коли зачитали факс з Москви, всім стало спокійніше і веселіше. Паніки не було. Документи з штабу РУХу не вивозилися…» Лев Бірюк згадує, що, прихопивши листівки із «Зверненням» Б. Єльцина, увечері потягом виїхав додому. У Хмельницькому одразу, починаючи з вокзалу, почали з рухівцями клеїти листівки. «До нас підійшли двоє міліціонерів, але народ їх попросив …іти. Ми ліпили листівки аж до офісу РУХу на вул. Пилипчука. Вже стало зрозуміло, що заколотники гнилі і немічні[…]. Рухівці агітували на роботі, а після неї збирали натовпи на вулицях і дворах у нашому місті. Містяни, я переконаний, не виявляли страху і відсторонення. Більшість холодно і безстрашно поставилася до кремлівських реанімаційних спроб оживити те, що колись вселяло жах[…]».
Голова Хмельницької міськрайонної організації РУХу у 1990-1992 рр. Кузьма Матвіюк згадує, що вранці 19 серпня 1991 року до штабу організації в Хмельницькому почали приходити люди, обурювалися діями «чрезвичайного комітету» і запитували один одного «Що будемо робити?» Ні в кого не було сумнівів, що «потрібно виступити всім» проти «хунти». Наступного дня на позачергових зборах голів осередків та активістів вирішили роздавати листівки містянам із закликами до непокори ДКНС, написати звернення до обласного управління КДБ і міліції, до обкому КПУ, до хмельничан і Хмельницького гарнізону. «У зверненні до всіх членів обласної організації КПУ ми закликали «стати єдиним фронтом проти хунти Янаєва-Крючкова-Язова в ім`я досягнення української державної незалежності. Завтра вже може бути пізно. Ми подаємо вам руку єднання». Всіх хмельничан рухівці закликали до безстрокового страйку. 21 серпня рухівці клеїли по місту листівки, а звернення і запрошення на збори до влади, міліції, обкому КПУ, управління КДБ розносив К. Матвіюк особисто. «Скрізь чинно приймали їх, і лише, коли я зайшов в приміщення КДБ, там, довідавшись про зміст звернення, сказали: «Та вже ж не треба». Пояснили: «ГКЧП вже усунено, і влада перейшла до М. Горбачова». У штабі РУХу вже все знали. Того ж дня увечері Л. Бірюк, К. Матвіюк з невеликою групою рухівців, «нашвидкоруч написавши якесь гасло, звернене до комуністів, «взяли свого прапора … і рушили до обкому партії». Довкола рухівців почали збиратися люди. «Тим часом закінчився робочий день і повз нас розходились працівники обкому. Всі вони були в похнюпленому настрої. Ми ще трохи постояли і понесли прапора і гасло в штаб».
Подаємо фрагмент спогаду К. І. Матвіюка про сам день проголошення незалежності України. «24 серпня 1991 року. Вихідний день, субота. Вдень у Хмельницькому збираємо підписи з вимогою до Верховної Ради, аби вона не підписувала Союзний договір, поки не прийнята Конституція України. Після обіду вдома дивимось позачергову сесію Верховної Ради. На голосування виноситься Постанова Верховної Ради Української РСР «Про проголошення незалежності України» і «Акт проголошення незалежності України». Все те я слухав спокійно і незворушно – ну хто ще за таке проголосує, окрім сотні депутатів із фракції «Народна рада». […] Ну, думалося, провалять вони це голосування, адже за один символ України – синьо-жовтий прапор вони готові тебе стерти з лиця землі, але ж факт постановки цього питання залишиться, нашим дітям і світові буде відомий текст і Постанови, і Акта проголошення незалежності України. Для наших дітей вже відправною точкою буде саме цей гідний текст і вже колись, як писав Шевченко – «..в степах України, о Боже мій милий, – блисне булава!» З такими оптимістичними і піднесеними думками я спостерігав за позачерговою сесією Верховної Ради.
І раптом: Постанова прийнята! Неймовірно! Не віриться, але ж на табло стоїть цифра, більша за конституційну більшість (здається, 346), а в залі депутати обнімаються і цілуються!
Що? Ми знову маємо свою державу – Україну? І ми дожили до цього? Яке ще може бути більше щастя?» Утім, ні ейфорії, ні ілюзій, що в проголошеній Україні все піде гладенько, як свідчить К. Матвіюк, не було. А було розуміння, як багато ще потрібно докладати зусиль, щоб відстояти здобуту свободу й державність. А найближче завдання організації РУХу – підготувати земляків до проведення референдуму 1 грудня 1991 року, який підтверджував незалежність України та до виборів першого президента вільної суверенної держави. Розпорядження виконкому Хмельницької міської Ради народних депутатів від 26.08.91 р. № 76-р «Про відклик голови міської Ради народних депутатів з відпустки» (зберігається в архівному відділі Хмельницької міської ради) свідчить, що тодішній голова міської Ради народних депутатів М. Чекман терміново вийшов з відпустки «в зв`язку з надзвичайними обставинами, викликаними спробою державного перевороту в країні – з 26 серпня 1991 р.» і приступив до виконання обов`язків голови міської Ради народних депутатів і міськвиконкому. У вівторок, 27 серпня, обласна газета «Радянське Поділля» розмістила на першій шпальті повідомлення «Про скликання сесії Хмельницької міської Ради народних депутатів», де йшлося, що «28 серпня, о 10 годині ранку, в приміщенні міської Ради народних депутатів відбудеться позачергова сесія міської Ради. На порядок денний виноситься питання «Про політичну ситуацію». Явка всіх депутатів обов`язкова».
Як офіційно місто Хмельницький відреагувало на переломні події в державі, читаємо на 3-й шпальті 167-го випуску газети «Радянське Поділля» за 30 серпня 1991 р. під заголовком: «Позачергова надзвичайна сесія Хмельницької міської ради народних депутатів вирішила важливі питання політичного і соціального життя в обласному центрі». Ця сесія відбулася у середу, 28 серпня 1991 року.
Про політичну ситуацію в місті інформував депутатів і запрошених на сесію голова міської Ради народних депутатів М. К. Чекман.
«Високопоставлені військово-партійно –кадебістські змовники прорахувалися, – сказав він. – Вони недооцінили того, що народ за важкі роки перебудови став іншим. Із слухняного знаряддя командно-адміністративної системи наші люди стають вільними творцями свого життя. І державні злочинці, які посягнули на демократію , намагаючись матеріальними обіцянками відновити тоталітарний режим, викликали вибух народного обурення. А без підтримки народу, на танках ніякий режим довго триматися не буде. Три дні змогли протриматися путчисти, і їх змову було зірвано, злочинців заарештовано. Але як показують події, заспокоюватися ще дуже рано. Прихильників тоталітарного режиму в середовищі державних партійно-бюрократичних структур ще багато. Спроба державного перевороту в Москві показала незахищеність і неміч України, кожної республіки в ситуаціях, коли командою з центру кований чобіт надзвичайного стану в кожну хвилину міг наступити на нашу священну землю, – продовжував голова Ради. – Тому наші парламентарії Верховної Ради України 24 серпня ухвалили Акт про повну незалежність України. Мрія нашого народу, вистраждана в віках, стала реальністю. Дозвольте привітати вас з цією знаменною датою і давайте ж будемо гідними громадянами нашої вільної Української держави».
Потім М. К. Чекман наголосив:
– Насичений трагічними і героїчними подіями час, що пройшов після путчу 19 серпня, показав правильність позиції міської Ради, її здатність зберегти в місті належний порядок, забезпечити його життєдіяльність у надзвичайних умовах, які виникли після державного перевороту. Актуальними було прийняття звернення міської Ради до жителів міста, воїнів Хмельницького гарнізону і працівників міліції та направлення телеграми Президії Верховної Ради УРСР, народним депутатам Науменку і Ткачуку про незаконність дій комітету по надзвичайному стану і їх засудження. Це говорить про зрілість міської Ради, про її вірність Конституції і законам УРСР. В інформації було відзначено, що в дні перевороту всі підприємства і організації працювали у звичайному ритмі, жителі міста забезпечувалися по можливості всім необхідним.
Через призму сьогоднішніх політичних подій голова Ради висвітлив насущні соціально-економічні завдання. Потрібно підготувати місто до зими, заготувати необхідну кількість картоплі та овочів, забезпечити виконання державних планів промислового виробництва і капітального будівництва. З початку року йде спад випуску продукції, особливо товарів народного споживання, яких недодано до торішнього показника на 30 мільйонів карбованців. Потрібно ввести в експлуатацію більше половини річних обсягів житла і ряд важливих інших об`єктів. Він закликав депутатів, членів виконавчого комітету, усіх причетних до справи організувати хмельничан на вирішення насущних соціальних проблем.
Після півгодинного обговорення, в якому взяли участь депутат Верховної Ради УРСР А. Ф. Ткачук, депутати міської ради Г. О. Сіренко, В. І. Бобровников та В. А. Науменко, сесія ухвалила: інформацію прийняти до відома. Своєрідним продовженням порушених в інформації проблем стали наступні питання порядку денного. Сесія, зокрема, вирішила взяти на баланс міськвиконкому будинки обкому Компартії України, громадсько-політичного центру і автогараж, департизувати державні установи та організації. Створено комісію для оцінки дій посадових осіб, громадсько-політичних партій та рухів під час антидержавного заколоту 19-21 серпня. Ухвалено підняти над міською Радою і приміщенням міськвиконкому поруч з державним синьо-жовтий національний прапор. Площу Леніна перейменовано на майдан Незалежності України, доручено виконкому перейменувати ряд вулиць. Сесія звернулася з пропозицією до Верховної Ради України вирішити питання введення посади мера міста, обраного всенародно.
Розглянувши депутатські запити про активну підтримку директором об`єднання «Катіон» В. К. Скомороховим ДКНС, сесія доручила об`єктивно вивчити це питання прокуратурі міста і комісії для оцінки дій посадових осіб, громадсько-політичних партій і рухів під час антидержавного заколоту. Депутати звернулися до військовослужбовців у цей складний період становлення Української державності, як ніколи зміцнювати єдність армії і народу. Одноголосно прийнята телеграма на адресу Верховних Рад СРСР і УРСР, Президента СРСР такого змісту:
«Надзвичайна сесія Хмельницької міської Ради народних депутатів повністю підтримує Акт проголошення незалежності України, курс Верховної Ради України і її Президії на державну незалежність України. Ми засуджуємо будь-які дії зовнішніх сил, спрямовані на втручання у внутрішні справи Республіки України і вчинення тиску на її законно вибрані органи влади.
Ті, хто планує переглянути кордон, планує війну і кров. Вважаємо такі дії злочинними по відношенню до демократії, свободи, мирного життя всіх націй і народностей як України, так і СРСР». Підпис статті: «Наш. кор.»
До речі, остання теза телеграми стосувалася несподіваного випаду північно-східного сусіда в бік України: 26 серпня прес-секретар президента Росії від імені Єльцина заявив, що Росія, у випадку припинення союзницьких відносин з Україною, залишає за собою право на перегляд кордонів, що суперечило договору між Україною та Росією від 19 листопада 1990 року. Позиція російського керівництва була переглянута після дводенних переговорів Леоніда Кравчука і віце-президента Росії Олександра Руцького, що відбулись у Києві 28-29 серпня.
Цьогоріч, завдяки заступнику начальника архівного відділу міськради Ірині Кравець, ми «підняли» із забуття архівні матеріали тієї знакової 8-ої позачергової надзвичайної сесії Хмельницької міської Ради народних депутатів, котрі суттєво розширюють газетні відомості про ті бурхливі й доленосні події для нашого міста, області, України загалом.
Отож з тодішнього вступного слова голови Хмельницької міської Ради народних депутатів та голови міськвиконкому Михайла Чекмана ми дізнаємося, що позачергова сесія була скликана за вимогою понад третини депутатів міськради. З 18-ти розглянутих питань першими депутати обговорили і прийняли по них рішення такі, що стосувалися реакції народних висуванців від нашого обласного центру на тектонічні суспільно-політичні зміни на теренах колишнього СРСР, котрі принесли Україні державність, позбавили від диктатури комуністичної партії, запустили процеси не лише змін у командно-бюрократичних владних структурах, а й децентралізації влади, й, паралельно із цим, – ринкової економіки, про реальні механізми якої переважна частина українського радянського суспільства мала уявлення за комуністичними агітками. Найцікавіше, що першим питанням, котре розглянули на сесії, була пропозиція депутата від виборчого округу № 28 Г. Харківського висвітлити матеріали сесії в газеті «Вільне слово», котра з 1990 року була друкованим органом Хмельницької міської Ради народних депутатів. Рішенням № 1 депутати постановили доручити редакції газети «Вільне слово» підготувати позачерговий випуск газети «Вільне слово», в якому повністю опублікувати матеріали сесії. Для цього вирішили просити виконавчий комітет обласної Ради народних депутатів дати розпорядження віддрукувати позачерговий випуск газети «Вільне слово» в друкарні видавництва «Поділля». Одразу зазначимо, підшивки газети «Вільне слово», зокрема, й згаданого історичного випуску, нам не вдалося віднайти ні в жодному з архівів міста й області, ні в бібліотеках, ні в очевидців-учасників тих подій. Якщо, наші шановні читачі, Ви зможете надати музею цей збережений часопис, котрий був предтечею газети «Проскурів» (перейменовано у 1992 році), то цим Ви зробите неоціненний внесок у збереження історії нашого міста!
Знаковим рішенням № 3 міської ради (див. знімки) було, відповідно до рішення облвиконкому № 146 від 27.08.91 р. «Про охорону приміщень і майна, які знаходяться у користуванні організацій КПУ», взяття на баланс міськвиконкому будинків обкому Компартії України, громадсько-політичного центру, автогаража. Четверте питання обговорювати розпочали з доповіді голови міськвиконкому та міської Ради народних депутатів М. Чекмана «Про політичну ситуацію в місті». До речі, Михайло Чекман зазначив на початку свого виступу, що за тиждень до цієї сесії депутати «збирались в зв`язку з державним переворотом, а вже на слідуючий день […] були свідками його провалу». До слова, виявляється, що зібравшись 20 серпня для вирішення питання, як діяти в умовах розгубленості центральної союзної і республіканської влади через путч, зі слів М. К. Чекмана, депутати прийняли звернення Ради до жителів міста. Відповідала за доведення тексту звернення до широкої громадськості «депутатська комісія по гласності». Проте, за словами голови міськради, через «деяку пасивність» цієї комісії «по обласному радіо це звернення прозвучало аж на слідуючий день». А в газеті «Радянське Поділля», де голова цієї комісії «є заступником редактора, звернення не з`явилось до сьогоднішнього дня».
Вище ми вже навели ключові цитати з виступу Михайла Чекмана, надруковані «безіменним» кореспондентом газети «Радянське Поділля». Нині ми подаємо для ознайомлення цей виступ цілком за архівними даними у фотододатку до публікації. М. Чекман підкреслив у своєму виступі, що частина депутатів у дні путчу «пішла до своїх виборців, зустрічалися з військовими, працівниками міліції, КДБ, вели роз`яснювальну роботу, стримували можливості виникнення непродуманих дій». Слід звернути увагу на названі тодішнім головою міськради прізвища депутатів, котрі, за його словами, «зайняли громадянську принципову позицію і не раз своїми розсудливими міркуваннями допомагали керівництву Ради і виконкому в прийнятті вірних рішень». Михайло Чекман називає імена Івана Федорова, Анатолія Онісьєва, Анатолія Кметя, Геннадія Сіренка, Валерія Хоми, Юрія Ганущака…
До речі, у протоколі сесії підшито виступ депутата міськради Геннадія Сіренка, котрий свого часу був депутатом Хмельницької міської ради двох скликань: (1990-1994 рр.), (1994-1998 рр.) та Хмельницької обласної ради (1994-1998 рр.) Геннадій Сіренко – відомий в Україні громадський діяч, котрий до 1992 року був членом Народного Руху України, а з 1992 року – членом Конгресу українських націоналістів. Брав участь у створенні Проєкту Конституції України – 1996 – від Конгресу українських націоналістів. У згаданий нами період Геннадій Сіренко, на той час – кандидат технічних наук, працював у Хмельницькому технологічному інституті побутового обслуговування завідувачем кафедри технології металів. Геннадій Сіренко, як свідчать факти, послідовно відстоював ідеї Української державності та боровся за звільнення пострадянської, вже незалежної України від тяжкої тоталітарної ідеологічної спадщини. Як депутат Хмельницької міської ради ініціював та безпосередньо брав участь у розкопках захоронень жертв сталінських репресій у Хмельницькому. У той період він був учасником багатьох політичних мітингів, демонстрацій, голодувань-протестів патріотичних організацій міста й області.
Брав участь у знесенні пам`ятника Леніну у Хмельницькому.
Геннадій Сіренко, депутат від виборчого округу № 6, якраз став одним із найактивніших депутатів міськради, котрі ініціювали позачергове засідання 8-ої сесії міськради, і вніс пропозицію «Про доповнення до регламенту міської Ради народних депутатів «Надзвичайна сесія», котре депутати прийняли окремим рішенням № 2. Також Геннадій Сіренко став 21. 08.1991 р. у відповідь на запит своїх виборців – працівників ВО «Катіон» автором «Депутатського запиту генеральному директору ВО «Катіон» Скоморохову В. К., прокурору м. Хмельницького п. Морозовському Б. М., голові Хмельницької міської Ради народних депутатів п. Чекману М. К.», що стосувався незаконно створеного наказом № 174 гендиректора заводу «Катіон» В. Скоморохова від 19.08.1991 р. так званого «Комітету надзвичайного стану» на цьому підприємстві», та ініціював розгляд цього злободенного питання міськрадою, вимагаючи звіту В. Скоморохова, котрий підтримав путчистів, перед керівництвом міськради й депутатами, та правової оцінки дій гендиректора міською прокуратурою, скасування його наказу № 174, розпуску комітету надзвичайного стану. До речі, у протоколі цієї 8 надзвичайної сесії міськради зберігається ще один депутатський запит депутата міськради Івана Федорова генеральному директору виробничого об`єднання «Катіон» щодо наказу гендиректора «Катіону» В. К. Скоморохова № 171 від 19.08.91 р. «Про заходи в зв`язку з надзвичайним становищем», виданого «в зв`язку з антидержавним заколотом». Ще один депутатський запит Геннадія Сіренка, наявний в матеріалах згаданого засідання, стосується кричущих фактів переслідування посадовими особами ВО «Катіон» з наказу гендиректора ВО «Катіон» В. Скоморохова членів бригади «електропівденмонтаж» за підняття національного прапора на робочому місці 7 серпня 1991 року напередодні святкування 500-річчя Запорізького козацтва. Члени бригади за ці дії були звільнені з роботи. Депутат Г. Сіренко пише, що, на його думку, «в діях членів бригади немає підстав для переслідування та ображання національної гідності», бо вони діяли згідно з рішенням № 8 Хмельницької міської Ради. У своєму виступі (подається у фотододатках) Г. Сіренко ретроспективно означив, які сили і як саме діяли в Україні і конкретно в нашому місті в дні путчу. Зокрема, в день початку перевороту, зазначив він, Рух «в 8 годин ранку сидів на місці і випустив до початку робочої зміни на заводах біля 5 тисяч листівок». «Ми як депутати, – наголосив Г. Сіренко, – виходили на вулиці, роздавали листівки, закликали до непокори і закликали також зберігати спокій. Працювали всі три дні (путч розпочався 19 серпня 1991 року і «провалився» 21 серпня 1991 року – авт.) і день, і ніч». Міська рада, підсумував Г. Сіренко, «хоч і з запізненням, але вийшла з цієї ситуації нормально». Геннадій Сіренко поставив питання, як депутатам і містянам діяти далі. Якщо прочитати документи про те, як планували діяти компартія та її спецслужби у випадку, коли б путч досягнув мети, «то дійсно стигне кров в жилах при тому, що готувало ЦК КПУ на нашій землі, – сказав Г. Сіренко. – Були складені списки, я думаю, що в цих списках багато наших імен. Що робити в цій ситуації? Ясно, ми стали перед фактом страшним. Тому, якщо проголошена незалежність, то треба цю незалежність наповнювати реальним змістом. Тобто треба на кожному рівні влади: 1. Руйнувати всі тоталітарні структури, всі; 2. Демократизувати процес, навести дисципліну на підприємствах і прослідкувати про департизацію[…]».
До речі, департизації, власне, декомунізації приділено увагу у декількох рішеннях згаданої сесії міськради. Рішення № 6 стосувалися департизації державних установ (його проєкт, за словами депутата С. Лиха, готувала депутатська група «Ініціатива», Сергій Лихо і вніс це питання на обговорення сесії)), рішення № 5 передбачало створення комісії для оцінки дій посадових осіб, громадсько-політичних організацій та рухів під час антидержавного заколоту 19-21.08.1991 року. Рішення № 17 – «Про звернення депутатів міської Ради до Верховної Ради України (т. Кравчука Л. М.), до Верховної Ради СРСР (т. Горбачова М. С.) та до президента РСФСР (т. Єльцина Б. М.), рішення № 18 «Заявление Хмельницкого городского Совета к военнослужащим, которые проходят службу на Украине в войсках СА, КГБ, МВД, военнослужащим в запасе и в отставке».
Але для вирішення голосуванням двох ключових питань сесії: 7. Про підняття національного прапора над Хмельницькою міською Радою народних депутатів та приміщенням міськвиконкому та 8. Про перейменування вулиць та інших частин міста депутати вдалися до поіменного голосування (списки й рішення подаємо у фотододатках). Рішення № 8 «Про перейменування вулиць та інших частин міста» (до речі, в проєкті, поставленому на голосування, і в протоколі засідання лічильної комісії назва звучала так: «поіменного голосування по переносу пам`ятника Леніну; створенню музею тоталітарних скульптур»). Цю пропозицію вніс на голосування депутат І. І. Федоров.
Зацитуємо це рішення, яке звучить дуже поетично: «На ознаку віковічного стремління українського народу до волі і в ознаменування проголошення незалежності Української держави Верховною Радою України 24 серпня 1991 року та у відповідності з п. 7 статті 27 Закону УРСР «про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування» міська Рада народних депутатів ВИРІШИЛА:
1. Перейменувати площу Леніна на майдан Незалежності України, вулицю Дзержинського на вулицю Свободи.
2. Доручити комісії по найменуванню і перейменуванню вулиць до 15.09.91 р. підготувати пропозиції, а виконкому міської Ради народних депутатів вирішити до 1.10.91 р. у встановленому Законом порядку питання перейменування вулиць: Енгельса, Лібкнехта, Маркса, Люксембург, Косіора, Затонського, Мануїльського, Жовтневу, Правди, Леніна, Калініна, пров. Піонерський та інших.
Якщо з встановленням синьо-жовтого прапора у Хмельницькому в 1991 році не поспішали, то з декомунізацією вулиць і пам`ятників, здається, хмельничани вже були одними з перших.
В газеті «РП» за 4 вересня 1991 р. подаються результати поіменного голосування депутатів Хмельницької міської Ради народних депутатів ХХІ скликання на восьмій надзвичайній сесії від 28.08.91 року з питання «про перенесення пам`ятника В. І. Леніну». А також – «Заява Хмельницької міської Ради до військовослужбовців, котрі проходять службу на Україні у військах радянської армії, КДБ, МВС, військовослужбовців запасу та у відставці» у зв`язку із Постановою Верховної Ради України про підпорядкування ВРУ Збройних Сил і Чорноморського флоту СРСР, КДБ, внутрішніх військ, дислокованих на території України, текст якої був схвалений її восьмою позачерговою сесією 28 серпня 1991 року. Міськрада заявляла, що перепідпорядкування не повинно відбитися на боєготовності військових частин та їх підрозділів, зниженні якості бойового навчання, рівні матеріально-технічного забезпечення військ. Міськрада ж обіцяла й надалі скеровувати зусилля на на поліпшення життя військовослужбовців.
В номері 186 газети «Радянське Поділля» за 27 вересня у своїй статті «Іменем Свободи назавжди», учасниця комісії міськвиконкому з питань найменування й перейменування вулиць, кореспондентка «Радянського Поділля» Тетяна Слободянюк повідомила: рішенням Хмельницького міськвиконкому від 24 вересня 1991 року перейменовано такі вулиці: К. Лібкнехта на Соборну, 60-річчя СРСР – на Пілотську, К. Маркса – на Подільську, Затонського – на Хотовицького, Жовтневої – на Театральну, Леніна – на Проскурівську, Калініна – Жванецькою, Р. Люксембург – на М. Грушевського, Енгельса – на М. Бажана, Куйбишева – Зарічанською, Дзержинського – на Свободи.
У перші ж місяці незалежності, як свідчать розпорядження виконкому Хмельницької міської Ради народних депутатів, міська влада поряд з декомунізацією та українізацією суспільно-політичного життя міста займалася питаннями переходу економіки на ринкову основу. Так, уже в розпорядженні № 93-р від 23.09.1991 р. «Про основні напрямки діяльності по переходу міста до ринкової економіки і координаційну Раду по проведенню економічної реформи», підписаному першим заступником голови виконкому А. С. Шершуном, йдеться про те, що «Для організації робіт по переходу міста до ринкових відносин і відповідності з рішенням № 1 VII сесії міської Ради народних депутатів та міськвиконкому № 204 від 18.10.1990 р., а також розпорядженням облвиконкому № 480р від 18.06.1991 р.:
1. Ухвалити основні заходи по переходу міста до ринкової економіки (додаток № 1);
2. Затвердити календарний план розробки цільових програм по переходу міста до ринкової економіки (додаток № 2).
3. Створити міську координаційну Раду по проведенню економічної реформи у складі згідно з додатком № 3.
4. Розроблені цільові програми затвердити у координаційній Раді по економічній реформі.
За цим документом уже до кінця 1991 року планувалося впорядкувати справи з колишнім партійним майном, майном союзного, республіканського та обласного підпорядкування, розмежувати майно, провести інвентаризацію нежитлового фонду, створити фонд держмайна при міській Раді, сформувати комунальне майно, сприяти свободі підприємництва, визначити напрямки діяльності підприємців і малих підприємств, внести пропозиції щодо їхнього пільгового оподаткування, організацію інформаційної та методологічної допомоги, надання земельних ділянок, формування фондів підтримки дрібного підприємництва, облаштування неосвоєних територій об`єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх у кредит, стимулювання з допомогою економічних важелів, надання цільових кредитів, інші види допомоги; сприяння розвитку оренди, акціонерних товариств, асоціацій, інших нових форм організації виробництва; перебудови споживчого ринку та створення ринку засобів виробництва, стабілізація фінансового стану, розробка пропозицій щодо раціоналізації зв`язків з іншими регіонами та країнами, визначення економічної ефективності розміщення виробництва у місті в порівнянні з імпортом продукції з інших регіонів і країн…Водночас потрібно було планувати заходи із соціального захисту населення міста, розробляти заходи із забезпечення зайнятості населення … До речі, розпорядження міськвиконкому свідчать, що згідно з Указом Президії ВРУ від 26.08.1991 року «Про тимчасове припинення діяльності Компартії України» та рішенням 8-ої позачергової сесії міськради, міськрада взяла на баланс не лише партійну нерухомість, а й 4 автомобілі марки «Волга» та 130 телефонів, котрі належали обкому та міському КПУ, та використала їх для встановлення мешканцям міста, згідно з чергою, з урахуванням пільг інвалідів та учасників Другої світової війни. Однією з «перших ластівок» організації виробництва на засадах ринкової економіки в місті, як свідчить розпорядження голови міськвиконкому М. Чекмана № 3-59-р від 25.09.91 р., став кооператив «Райдуга», що спеціалізувався на виготовленні виробів сантехнічної запорно-регулюючої арматури та товарів народного споживання. Згідно з клопотанням кооперативу було надано в оренду частину приміщень, котрі вони займали, на пр. Миру та у котельні по вул. К. Лібкнехта. Ще один кооператив, «Розан, розпорядженням від 25.09.91 р., отримав в оренду приміщення по вул. Леніна в обласному центрі. Хмельничани вже у вересні відкривали приватні магазини, майстерні, виробничі підприємства, надавалися в оренду приміщення художникам під творчі майстерні…
Країна та обласний центр Хмельницький рухалися у незвідане майбутнє з надією, що нова, вільна, демократична, сильна, соборна Україна стане для кожного свого громадянина надійною опорою, захистом, найкращою Батьківщиною на землі, землею єднання й процвітання, де кожен зуміє реалізувати свій потенціал, талант, мрію і щасливо працювати на благо своєї країни та своїх співгромадян.
Оксана ДОРОНСЬКА-СОБКО, провідний науковий співробітник музею історії міста Хмельницького.
Авторка дякує за професійну та дійову допомогу для ознайомлення з архівними матеріалами заступнику начальника архівного відділу Хмельницької міської ради Ірині КРАВЕЦЬ.
