16 серпня 2026 року Михайлові Чекману виповнилося б 80 років.
Взявши на себе відповідальність кермувати обласним центром на початку буремних 1990-х, він багато в чому виявився першопрохідцем. І показав себе, як сказали б нині, успішним кризовим менеджером.
У час, коли стара союзна економічна та управлінська системи розвалювалися, і натомість кристалізувалася новітня Українська держава, саме Михайлові Чекману як міському голові і його команді випало розбудовувати 260-тисячне місто й трансформувати його до європейських стандартів. За відгуками багатьох, з ким він співпрацював, завдяки далекоглядності, вмінню самовдосконалюватися й ретельно вникати у тонкощі будь-якої справи, він переріс рівень міського голови і мав неабиякий потенціал державника, далеко не регіонального рівня.
Трудова біографія Михайла Костянтиновича здебільшого пов`язана з рідним Подільським краєм, де яскраво розкрився його організаторський талант. Народився майбутній міський міський голова у селі Чаньків Дунаєвецького району 16 серпня 1946 року. Батько, інвалід війни, працював трактористом в колгоспі, мама була продавцем у сільському магазині. Михайло, найстарший із чотирьох дітей, був для батьків, для молодших сестер і брата надійною опорою та помічником.
Після закінчення Кам`янець-Подільського індустріального технікуму працював за направленням у Токмацькому гранкар`єрі Запорізької області начальником електроцеху, пізніше – головним енергетиком кар`єру.
У 1969-му повертається з дружиною до Хмельницького. Впродовж дванадцяти років на оборонному заводі «Катіон» працював спершу слюсарем, далі старшим техніком, інженером, старшим інженером, заступником начальника цеху. У 1973 році заочно закінчив Львівський політехнічний інститут за спеціальністю «інженер-електрик». За спогадом Василя Бевзи, колишнього старшого інженера-електрика Хмельницького радіозаводу, саме йому і Михайлові Чекману, котрий займав таку ж посаду на початку 1970-х на заводі «Катіон», було дане завдання прокласти додатковий кабель від розподільчої електропідстанції заводу «Катіон» до радіозаводу, котрий тоді нарощував потужності. Молоді фахівці успішно з цим справилися. Восени 1975-го вже відомого діловими якостями та принциповістю Чекмана призначають інструктором, далі – завідувачем промислово-транспортним відділом міському партії. З 1985-го по 1990-й обіймає посаду голови комітету народного контролю міськкому компартії. Згодом його обирають першим заступником міського голови Івана Бухала.
Навесні 1990 року в результаті місцевих виборів Михайло Чекман входить до складу новобраної першої демократичної Хмельницької міськради і депутати більшістю висувають його головою міськвиконкому, а через рік – головою міської ради.
З 1998 року по липень 2002-го Михайло Чекман – Хмельницький міський голова.
За 12 років його керівництва, а це був непростий час державних реформ, місто, успішно долаючи кризи, розвивалося в соціально-економічній і культурній сферах. Михайло Чекман проводив послідовну політику зміцнення місцевого самоврядування, широко залучаючи громаду до вирішення важливих питань життєдіяльності міста. Вперше було прийнято Статут міста, запроваджено громадські слухання, звіти депутатів міської ради, керівників усіх структурних підрозділів міськвиконкому.
Депутати вчилися керувати містом, засвоювали нові можливості та повноваження. Приймалося багато рішень, програм, спрямованих на покращення добробуту хмельничан, розвиток інфраструктури, подальший розквіт міста на засадах ринкової економіки.
У Хмельницькому на той час з`явилося чимало ринків, торговельних точок. Це допомогло зняти соціальну напругу, стало найкращим виходом для забезпечення мешканців робочими місцями. Ринки забезпечили роботою десятки тисяч людей, котрі масово звільнялися із збанкрутілих заводів та фабрик. Це дало змогу наповнити бюджет міста, не втратили роботу більшість працівників комунальних навчальних та медичних закладів.
Хмельницький першим в Україні розпочав процес малої приватизації. Як свідчать розпорядження міськвиконкому, вже у вересні 1991 року обласний центр Хмельницький розпочинає перехід на рейки ринкової економіки. А саме: 23 вересня 1991 року було підписане розпорядження «Про основні напрямки діяльності по переходу до ринкової економіки і координаційну Раду по проведенню економічної реформи», яким передбачалося затвердити календарний план розробки цільових програм із переходу міста до ринкової економіки. У додатку № 1 до цього розпорядження йшлося про «сприяння свободі підприємництва». Передбачалося швидкими темпами визначити напрямки діяльності підприємців і малих підприємств, що вважалися пріоритетними, винести на сесію міськради пропозиції щодо їхнього пільгового оподаткування; розробити низку заходів із підтримки й захисту: створення пільгових умов, інформаційної та методологічної допомоги, формування фондів підтримки дрібного підприємництва, надання земельних ділянок, здійснення сервісного облаштування неосвоєних територій об`єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх у кредит, стимулювання з допомогою економічних важелів, надання цільових кредитів…
Росли мережі магазинів, приватних підприємств сфери послуг: кафе, перукарень, медичних центрів. У місті багато робилося для підтримки підприємництва, розвитку бізнесу. А це давало змогу наповнювати бюджет, справно виплачувати заробітну плату, пенсії. Бізнес охоче інвестував у розвиток інфраструктури. Лише впродовж 1997-2000 років у місті було здано в експлуатацію понад 300 тисяч кв. метрів житла, це було більше, ніж у таких мегаполісах, як Донецьк, Одеса, Львів і навіть Київ у розрахунку на 10 тисяч жителів. Поступово впорядковувалися ринки, які на перших порах заполонили вулиці і майданчики.
Старовинний центр міста став його діловим осердям європейського зразка. Місто інтенсивно розбудовувалося, виростали не лише багатоповерхівки, на околицях з`явилися нові масиви особняків, збудованих на європейський кшталт.
Заповзято дбав міський голова про благоустрій. Ще й досі згадують, як щодень з самого ранку Михайло Костянтинович пішки вирушав на роботу зі своєї квартири на Львівському шосе, обходив місто, спостерігаючи за роботою комунальників. Місто вражало чистотою, ремонтувалися будівлі і вулиці. Почистили русло Південного Бугу, облагородили занедбаний парк над плесом водосховища. Запрацювали нові тролейбусні лінії до мікрорайонів Дубове та Озерна.
Яскравою сторінкою громадської діяльності Михайла Чекмана стала робота в Асоціації міст України, де він вважався одним із старійшин, користувався беззаперечним авторитетом серед міських голів. Він тривалий час очолював Асоціацію міст Хмельниччини, активно співпрацюючи з міськими головами, які прислухалися до його думки.
За активну діяльність зі становлення та розвитку місцевого самоврядування, забезпечення соціально-економічного розвитку міста Хмельницького Президент України ще 1997-го нагородив Михайла Чекмана орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, а Кабінет Міністрів відзначив Почесною грамотою.
Вивчати досвід діяльності місцевого самоврядування та підтримки підприємництва делегації хмельничан на чолі з міським головою М. К. Чекманом вирушали у країни Західної Європи і в США. Зав`язувалися тісні економічні та культурні відносини, відкривалися спільні підприємства. «Литовські друзі зі спорідненого міста Шяуляй згадували, як під час візиту Михайло Костянтинович вже о шостій ранку був на місцевому базарі, вивчав тамтешні ціни, підходи до обслуговування покупців, ходив містом, уважно приглядаючись, як організовано життя громади», – розповідала Людмила Головко, лікар, депутат міськради.
Умілий господарник, прагматичний керівник, Михайло Чекман підтримував творчу інтелігенцію та громадські організації міста. Його поважали за організаційну та матеріальну підтримку творчих спілок, проєктів, спрямованих на культурний, духовний розвиток міста над Бугом. Добрий спогад про нього залишили письменники, журналісти, художники, музиканти… Дбав про розвиток освіти, медицини, бібліотек. Попри економічні труднощі, жодного закладу соціальної сфери в місті не закрили…
Як свідчить громадський діяч Кузьма Матвіюк у своїй книзі «І ми цей шлях пройшли», у 1990-му тодішній голова міськвиконкому М. К. Чекман підтримав українське національне відродження, а саме – разом з групою національно свідомих депутатів Михайло Костянтинович розробив і затвердив систему заходів, так званий «Робочий план виконкому міської ради народних депутатів по введенню та порядку введення в дію Закону «Про мови в Українській РСР». В місті Хмельницькому, де на той час 90 відсотків шкіл були російськомовними, цей документ регламентував обов`язкове використання української мови в усіх сферах життя міста, в установах, державних, громадських і партійних організаціях, у закладах освіти, у спілкуванні та веденні документації, на урочистих заходах, у закладах торгівлі та побутового обслуговування населення, у транспорті. Йшлося і про випуск книг, буклетів, збірників для популяризації серед дітей і дорослих української мови, історії, народних традицій. Видавався літературно-художній альманах та газета міської літературної спілки «Поділля», побачив світ історико-краєзнавчий збірник свідчень і документів «Великий терор на Хмельниччині». Запрацювало у власному приміщенні Товариство української мови імені Т. Г. Шевченка «Просвіта». Чекман став фундатором міського телебачення, видання комунальної газети «Проскурів», підтримав відкриття монотеатру «Кут», школи іконопису «Нікош», дитячих музичної школи та школи мистецтв… Підтримував міську футбольну команду, адже й сам ще з юнацьких років займався спортом.
Саме Михайло Костянтинович Чекман ініціював створення музею історії міста Хмельницького, рішення про це з його благословення затвердила сесія Хмельницької міської ради народних депутатів своїм рішенням № 866 від 28 березня 1996 року. Для відвідування музей був відкритий 28 вересня 1996 року з нагоди відзначення Дня міста.
Завдяки його підтримці, у місті споруджено пам`ятник Т. Г. Шевченку, воїнам-афганцям, меморіал пам`яті жертв сталінських репресій «Янгол скорботи». Міський голова М. Чекман ініціював демонтаж пам`ятника Леніну з центрального майдану міста, що стало прикладом для обласних центрів України.
Тричі М. К. Чекман обирався міським головою: у 1994, 1998 та 2002 роках. У 2000 році за вагомі досягнення у професійній діяльності, турботу про добробут мешканців міста указом Президента України йому присвоєно звання «Заслужений працівник соціальної сфери України».
У 2001 році Михайло Чекман став лауреатом Міжнародного відкритого рейтингу популярності та якості товарів та послуг «Золота фортуна» в номінації «Політика». Міський голова виношував безліч планів: щодо впровадження мікропроєктів з надання інноваційних соціальних послуг для вразливих груп населення, програм підтримки підприємництва, розбудови інституційного потенціалу місцевих органів влади та місцевого самоврядування… Активно вивчав досвід Англії, Іспанії з цих питань… Та не судилося… 21 липня 2002 року життя 56-річного міського голови Михайла Чекмана, який був за кермом автомобіля на трасі в Кам`янець-Подільському районі, трагічно обірвалося за загадкових обставин. Разом з ним загинула дружина Галина Сергіївна.
У пам`ять про М. К. Чекмана хмельничани назвали його іменем школу № 13 (нині ліцей № 31) в мікрорайоні Лезневе, будівницву якої він посприяв. Департаментом поштової служби Франції у 2004 році було випущено сувенірну марку із зображенням Михайла Чекмана. Колишній міський голова нашого міста над Бугом – єдиний з українців, удостоєний такої шани за зміцнення французько-українських зв`язків. Ініціював друк марки президент асоціації «Нормандія – Україна» Гі Дюпон – через велику особисту повагу до Михайла Костянтиновича. Вперше Хмельницький міський голова на чолі делегації з нашого міста відвідав Францію у 2000 році в рамках міжнародної програми «Нормандія – Україна». Під час візиту було підписано низку угод про співробітництво, але реалізації багатьох намічених проектів завадила трагічна загибель Чекмана… Президент Асоціації Гі Дюпон передав місту поштову марку із зображенням М. Чекмана, а сесія Хмельницької міської ради постановила передати подарунок для довічного зберігання в загальноосвітню школу №13 імені Михайла Чекмана.
На будинку № 9 по вулиці Хотовицького, де мешкав Михайло Чекман, встановлено меморіальну дошку.
Рішенням двадцять першої сесії Хмельницької міської ради № 46 від 22.10.2008 р. центральний міський парк культури та відпочинку імені 500-річчя міста Хмельницького перейменовано на “Парк культури і відпочинку імені Михайла Чекмана” на пропозицію тодішнього міського голови Сергія Мельника.
Рішенням позачергової четвертої сесії Хмельницької міської ради від 22 липня 2002 року за заслуги перед громадою М. К. Чекману посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста Хмельницького».
