| RSS Реєстрація | Вихід | Вхід Th, 2022-05-26, 08:50

...


Меню сайту
Ласкаво просимо!
Сьогодні
Календар України
Погода
мишки teddy bears
Статистика

УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1917-1921 рр.

Головна » Статті » історична довідка

17 березня - день створення Української Центральної Ради
17 березня 1917 року в Києві було створено Українську Центральну Раду (УЦР) – національний політичний центр, згодом перший український парламент, який керував національно-визвольним рухом українського народу, а потім і відродженою державою – Українською Народною Республікою (УНР).


Наприкінці зими 1917-го до України дійшла звістка про повалення в Петрограді царської влади, викликавши велику радість серед національно свідомих українців. Для української громади Києва звістка про події в Петрограді стала цілковитою несподіванкою. Внаслідок тривалих гонінь царського уряду на будь-які прояви національного життя, українські організації переживали занепад.
У місті напівлегально існував лише центральний осередок Товариства українських поступовців – позапартійної організації, в лавах якої об'єднувалися прихильники автономії України. До Ради ТУПу входили такі відомі громадські діячі, як Сергій Єфремов, Дмитро Дорошенко, Андрій Ніковський, Федір Матушевський, Людмила Старицька-Черняхівська та ін.
Національної преси фактично не існувало; діяло лише кілька українських видавництв, з яких найбільшим був "Час".
Саме співробітники "Часу" утримували в підвальному приміщенні одного з будинків у центрі міста український клуб "Родина".
Перші звістки про петроградські події привернули увагу українських діячів, які час від часу збиралися в клубі. 11 березня тут відбулися невеличкі урочистості з нагоди Шевченківського свята.
Відома українська письменниця Л. Старицька-Черняхівська звернула увагу присутніх на те, що "не раз серед повної тиші і мовчання надходять зміни, до котрих завсіди треба бути готовим".
Відбувся збір коштів на "національний фонд", а в клубі встановлено постійне громадське чергування. До "Родини" за інформацією й свіжими новинами зверталися у ці дні чимало українців – як киян, так і тих, хто випадково опинився в українській столиці.
Фактичним керівником українського клубу був Максим Синицький, директор видавництва "Час", який дізнався про події у Петрограді одним із перших. Він поділився новиною зі своїми знайомими.
«Синицький не лише переказував свіжі новини, – згадував один із засновників Центральної Ради Василь Королів-Старий, – а вже проектував, радився, комбінував». Ідея Синицького полягала у створенні центру для керівництва українським рухом.
14 березня М. Синицький побував у видавництві, в українському клубі, на квартирі декого з керівників ТУПу. Всюди він закликав якомога швидше створити орган для керівництва національним рухом в нових, революційних умовах.
Але більшість представників української громадськості поставилися стримано до такої пропозиції, оскільки жодних офіційних відомостей про падіння царату ще не було отримано.
Ситуація виглядала невизначеною. Діячі ТУПу надто добре пам'ятали, як після поразки першої російської революції в імперії розпочалися гоніння на українство. Тож помірковані керівники Товариства схилялись до вичікувальної позиції.
На нараду ТУПу, скликану ввечері 14 березня на квартирі у Євгена Чикаленка, прийшло лише 27 чоловік. На пропозицію Синицького та Короліва-Старого, Товариство перенесло свої засідання до українського клубу, звідки було значно легше тримати зв'язок з громадськістю. Консультації тривали наступні два дні, але Рада ТУПу не поспішала висловлювати своє ставлення до подій.
У Києві в ці дні відбувалися збори серед українських студентів, юнкерів та молодших офіцерів. Гасла, які лунали з вуст молоді, були значно радикальнішими від настрою поступовців.
На одній з таких зустрічей в клубі «Родина» зібралося понад 100 представників від українських організацій, студентства, військовиків, духовенства. Тоді й з’явилася ідея заснування Центральної Ради. Вона була сформована на паритетних засадах між українськими організаціями. «З ТУП спільної мови не знайшли, – згадував Дмитро Антонович, – але зробили механічну згоду: - рішено зложити поки що тимчасову Центральну Раду з ядра в числі до 25 людей з тим, щоб вона далі доповнювалась кооптацією головним чином делегатами з поза Києва. Українська Центральна Рада (УЦР) повинна була скликати Національний конгрес, який мав остаточно вибрати Центральну Раду, як постійний український парламент».
Головою УЦР обрали Михайла Грушевського, який на той час перебував у Москві у засланні, також були обрані перші керівні структури Ради, її президія та комісії. До складу президії ввійшли: голова — М.Грушевський, його заступники — О.Крижанівський, Д.Дорошенко, товариші голови — Д.Антонович, писар — С.Веселовський, скарбник — В.Коваль.
УЦР ухвалила першу відозву до українського народу, в якій закликала взяти активну участь у виборах до Всеросійських Установчих зборів, організовуватися, гуртуватися у політичні і громадські товариства, домагатись від Тимчасового уряду запровадження української мови в шкільних, судових та урядових закладах. Провідну роль у Центральній Раді відігравали Українська партія соціалістів - федералістів (УПСФ), Українська соціал - демократична робітнича партія (УСДРП) і Українська партія есерів (УПСР).
А вже 16 березня в Києві відбувся «День свята революції» — велелюдна маніфестація, у якій окремою колоною під жовто-блакитними прапорами йшли представники українських організацій у якій узяло участь понад 100 тисяч осіб.
Вони щиро вітали Центральну Раду й виголошували вимоги до Тимчасового уряду надати Україні автономію. Цього ж дня на Думській площі демонтували пам’ятник колишньому прем’єр-міністрові Росії Петру Столипіну.
«Одностайно і однодушно стати всім на велике діло, – закликав Михайло Грушевський, – і не спочити, і рук не спустити, доки не збудуємо тої автономії вільної України».
До нового складу УЦР було обрано 118 осіб, які репрезентували окремі українські громади Москви, Кубані, Ростова-на-Дону, національний конгрес дозволив УЦР кооптувати до свого складу нових членів (15 %). Це право було значно розширене 2-ми зборами УЦР і зафіксоване 23 квітня 1917 в "Наказі Українській Центральній Раді". Керівництво УЦР широко ним користувалося.
Згідно з домовленістю з Тимчасовим урядом склад УЦР було розширено за рахунок представників національних меншин. Вони отримали 202 місця дійсних членів УЦР та 51 кандидата.. Більшість в УЦР становили селяни. Їм належали практично всі мандати Всеукраїнської ради селянських депутатів та значна частина мандатів Всеукраїнської ради військових депутатів. Другою за кількістю й найактивнішою соціальною групою УЦР була інтелігенція. Проте вона не становила єдиної політичної сили.
Наприкінці жовтня 1917 більшовиками, падіння Тимчасового уряду створили принципово іншу політичну ситуацію в Україні. УЦР засудила події у Петрограді, вважала, що "буде боротися з усякими спробами піддержки цього повстання на Україні". 31 жовтня 1917 7-мі загальні збори УЦР ухвалили поширити владу Генерального секретаріату, окрім Київської, Полтавської, Чернігівської, Волинської та Подільської губерній, і на Херсонської, Харківської, Катеринославської, Таврійської, Холмської і частково Курської і Воронезької. На початку листопада влада в Україні перейшла до рук Центральної Ради.
Державотворча діяльність наштовхувалась на цілий ряд перешкод, головними серед яких з кінця 1917 стали більшовицька агресія проти України, незавершеність Першої світової війни. За таких умов Центральній Раді довелося вести війну з більшовиками і одночасно мирні переговори з представниками Четверного союзу у Бресті.
Діяльність Центральної Ради в часі була нетривалою, проте її історичне значення виходить далеко за хронологічні рамки існування. Її історія не належить якійсь одній політичній течії, це велике надбання українського народу, історичне явище, з яким насамперед пов’язуються глобальні процеси консолідації української нації, відновлення української державності.
Категорія: історична довідка | Додав: varta (2022-03-31)
Переглядів: 28
Оберіть мову сайту
Відеоскриня
Фотоподорож

Copyright mimh.org.ua © 2022