...

Саме 6 грудня 30 років тому було затверджено текст військової присяги, яку урочисто склав у Верховній Раді перший міністр оборони України генерал-полковник Костянтин Морозов, а також денонсовано союзний договір від 30 грудня 1922 року.

Після проголошення 24 серпня 1991 року незалежності України, наша держава успадкувала від СРСР одне з найпотужніших угруповань військ у Європі, оснащене ядерною зброєю та відносно сучасними зразками озброєння та військової техніки.

24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила рішення про взяття під свою юрисдикцію усіх розташованих на українських теренах військових формувань Збройних сил колишнього СРСР, та про створення одного з ключових відомств — Міністерства оборони України. Отже, під юрисдикцію України перейшли: 14 мотострілецьких, 4 танкові, 3 артилерійські дивізії та 8 артилерійських бригад (9 293 танки і 11 346 бойових машин), 4 бригади спецпризначення, 9 бригад ППО, 7 полків бойових вертольотів, три повітряні армії (близько 1 500 бойових літаків) і окрема армія ППО. Стратегічні ядерні сили, дислоковані на території України, мали 176 міжконтинентальних балістичних ракет, що несли сумарно 1 272 ядерні боєголовки, а також близько 2 500 одиниць тактичної ядерної зброї. На час проголошення Україною незалежності чисельність військ в Україні нараховувала близько 980 тисяч осіб.

У стислі терміни Верховна Рада України прийняла пакет законодавчих актів стосовно військової галузі: Концепція оборони і будівництва Збройних Сил України, постанова № 1658-XII від 11 жовтня 1991 року «Про Раду оборони України», Закони України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України» від 6 грудня 1991 року, а також - Воєнна доктрина України.

В основу процесу створення власного війська були закладені політичні рішення керівництва України стосовно без'ядерного і позаблокового статусу держави. Україна успадкувала 220 стратегічних носіїв ядерної зброї: 130 ракет РС-18 (SS-19 за класифікацією НАТО) 90 — у Хмельницькому, 40 — у Первомайську, 46 найсучасніших ракет РС-22 (SS-24) всі — у Первомайську, 44 важкі бомбардувальники з 1068 крилатими ракетами повітряного базування великої дальності та 1944 ядерні заряди до них.

На 1991—1996 роки припадає реалізація ядерного роззброєння України. Воно є однією із найзначніших історичних подій, оскільки вперше в історії людства держава добровільно відмовилася від володіння ядерною зброєю. На 1 червня 1996 року на території України не залишилося жодного ядерного боєзаряду або боєприпасу.

Середина 1990-х та перше десятиліття ХХІ століття були непростими для української армії. Внаслідок політичних рішень очільників України відбулося скорочення армії та ліквідація озброєння. За інформацією дайджесту Арміяinform «Гарант незалежності: ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ – 30 років», на початку 1990-х чисельність Збройних Сил перевищувала 726 тисяч осіб, а до 1995 року в Українській армії перебувало лише 450 тисяч. Процес скорочення тривав і в 2000-х. Фінансування армії лише на чверть забезпечувало її потреби. Грошей вистачало лише на харчування, одяг для особового складу та мізерне грошове забезпечення.

Високопосадовці з Печерських пагорбів ухвалювали рішення на вилучення із запасів армії паливо-мастильних матеріалів на посівну, вилучали транспорт та передавали для потреб господарників землі оборони та об’єкти нерухомості. Приміром, за свідченням генерала-полковника Анатолія Лопати, тодішнього заступника Міністра оборони України, 1995 року Центральне управління паливо-мастильних матеріалів Тилу Збройних Сил передало у народне господарство понад 100 тисяч тонн пального без оплати. І це тоді, коли упродовж 1992-1994 років бойова підготовка у військах була практично згорнута через відсутність цього пального. Це була трагедія для Збройних Сил. Слід пам`ятати, що становлення Збройних Сил України на зорі незалежності України відбувалося в непростих політичних умовах.

Станом на середину 2000-х арсенали України містили 760,000 тонн боєприпасів, з яких у 480,000 тонн збіг строк придатності. В рамках угод з ЄС та НАТО Україна реалізувала декілька програм з утилізації та знищення озброєння. Зокрема, в 2003 році у Донецьку було знищено 400,000 протипіхотних мін, а в червні 2006 року було підписано угоду про знищення 1000 одиниць ПЗРК, 1,5 млн одиниць стрілецької зброї та 133,000 тонн боєприпасів впродовж 10 років.

Після перемоги в Києві Євромайдану в лютому 2014 року, Росія розпочала військову агресію проти Української держави. Першим її етапом стала інтервенція до Криму в кінці лютого 2014 року з одночасним початком масштабних російських військових навчань на українському кордоні. На той час військово-політичне керівництво держави практично було обезголовлене, через що Збройні Сили України за своїм призначенням щодо захисту територіальної цілісності та суверенітету держави не були застосовані. 18 березня 2014 року Крим було анексовано Росією. До кінця березня 2014 року Україна втратила 85 % кораблів флоту та близько 50 % українських військових з Криму, які склали присягу окупанту. У двох інцидентах під час анексії російськими військами було вбито двох військовослужбовців Збройних сил: Сергія Кокуріна та Станіслава Карачевського.

Одночасно з подіями в Криму, Росія координувала проросійські виступи на материковій Україні — «російську весну», та розгорнула диверсійну діяльність. З метою не допустити подальшого просування Росії, наявні підрозділи Збройних Сил України почали розгортання поблизу Криму та на східних кордонах України — у Чернігівській, Сумській, Харківській, Луганській та Донецькій областях. 12 квітня російські диверсійні групи на чолі з офіцерами спецслужб Росії захопили ряд міст на Донеччині, що стало початком війни на сході України. Українська влада у відповідь оголосила про початок антитерористичної операції без введення воєнного стану із залученням Збройних Сил України.

Період від 2015 характеризується створенням якісно нового війська — чисельність збільшено до 250 тисяч, збільшено бюджетне фінансування. Разом з тим 18 листопада 2015 року указом президента із повної назви військових частин, установ та органів ЗСУ були вилучені почесні найменування і державні нагороди часів СРСР – розпочалася, власне, українізація армії.

6 вересня 2016 року президент Петро Порошенко виключив слово «гвардійське» у всіх відмінках з почесних найменувань військових підрозділів Збройних сил України.

У Збройних силах розпочався процес пошуку почесних назв, що спираються на питомо українську військову історичну традицію. У 2016—2018 роках декілька бригад дістали почесні назви, зокрема 24-та бригада була названа на честь короля Данила, 72-га бригада дістала назву Чорних запорожців, а 93-тя бригада — «Холодний Яр»… Процес перейменувань в українській армії триває. Російсько-українська війна провела межу, яка назавжди відділила нас від радянського спадку. На бойових прапорах частин нині - імена воїнів, які в різні часи боронили Україну, що промовисто свідчить про спадкоємність військових традицій. Це імена Романа Дашкевича та Олекси Алмазова, Михайла Білінського та Михайла Остроградського… Збройні Сили бережуть і відновлюють пам`ять про Героїв Крут, Чорних Запорожців, Лицарів Зимового Походу…

У 2020 році Генеральний штаб ЗСУ перейшов на типову для держав-членів НАТО структуру.

Станом на 2021 рік в ЗСУ вже запроваджено 303 нормативні документи НАТО шляхом розроблення 331 національного документа. Запроваджені стандарти НАТО стосуються різних аспектів: воєнна політика, безпека та стратегічне планування, операції та бойові дії, розвідка, інформаційні та психологічні операції, зв’язок, розроблення, поставлення на виробництво та прийняття на озброєння зразків озброєння, військової та спеціальної техніки, стратегічні комунікації та гендерні перспективи. У червні 2020 року Україна отримала статус члена Програми розширених можливостей НАТО. Серед країн-партнерів НАТО саме Україна отримає оновлений пакет Цілей партнерства з Альянсом до 2025 року. Про це було підтверджено у травні 2021 року на засіданні Комітету з партнерств та колективної безпеки НАТО.

Військові готуються в умовах, наближених до реальної бойової обстановки, розуміючи виклики та загрози, а також власні сили та можливості.

Кількість заходів навчальної та бойової підготовки з 2014 року значно зросла. До прикладу, кількість батальйонних (дивізіонних) тактичних навчань збільшилась з 18 у 2014-му до близько 300 у 2018-му. Впродовж 2019-2020 років для потреб ЗСУ у навчальних центрах (школах) підготовлено понад 80 000 осіб. Якщо раніше заходи бойової підготовки були зорієнтовані на проведення оборонних заходів, то у 2019 році вперше почали відпрацьовувати наступальні дії.

У 2020 році Україна стала шостою країною, яка отримала статус партнера Альянсу з розширеними можливостями (Enhanced Opportunities Partner – EOP) , після Австралії, Грузії, Йорданії, Швеції та Фінляндії. Україна стала шостою країною, яка отримала статус партнера Альянсу з розширеними можливостями (Enhanced Opportunities Partner – EOP) , після Австралії, Грузії, Йорданії, Швеції та Фінляндії. Стратегічні навчання «Об’єднані зусилля – 2020» – перший масштабний захід у рамках цієї Програми.

У 2021 році в рамках навчань «Об`єднані зусилля -2021» залучено військові підрозділи 11 країн-членів НАТО: США, Великої Британії, Німеччини, Канади, Литви, Латвії, Італії, Словаччини, Польщі, Угорщини, Румунії та чотирьох країн-партнерів: Швеції, Грузії, Молдови, Йорданії. Задіяно основні військові полігони та акваторії Чорного й Азовського морів. Майстерність у виконанні навчально-бойових завдань демонстрували пілоти українських винищувачів Су-27 та Королівських ВПС Канади CF-18 Hornet.

Українські військовослужбовці беруть участь у міжнародних операціях з підтримання миру й безпеки з липня 1992 року. Вони виконували й виконують завдання у блакитних шоломах у «гарячих точках» у багатьох країнах Європи, Азії та Африки.

Сухопутні війська Збройних Сил України – найчисельніший вид ЗСУ - складаються з механізованих і танкових військ, ракетних військ і артилерії, військ протиповітряної оборони, армійської авіації, спеціальних військ, частин та підрозділів логістичного забезпечення та територіальної оборони.

Військово-морські сили ЗСУ нині організаційно включають в себе командування ВМС, морське командування, флотилію, командування морської піхоти, військово-морські бази, наводні сили, морську авіацію і артилерію, частини й підрозділи забезпечення, а також військові навчальні заклади.

Зона відповідальності Повітряних Сил ЗСУ нині – це 7000 кілометрів повітряного кордону України, до охорони якого щодня стає кілька тисяч військовослужбовців та сотні одиниць озброєння та військової техніки.

З 2017 року як окремий рід військ у складі ЗСУ було визначено Десантно-штурмові війська. У Києві було проведено урочисту церемонію заміни блакитного берета на берети кольору марун. Разом із новим беретним знаком військам вручено окремий штандарт та прапор окремого роду військ. Сьогодні Десантно-штурмові війська — окремий рід військ ЗС України, що характеризується високою маневреністю та автономністю дій, призначений для швидкого розгортання з метою прикриття (оборони) окремих напрямків (районів), ведення наступальних (штурмових) дій, ведення бойових дій у тилу противника.

Сили спеціальних операцій ЗСУ були створені 2018 року за зразком аналогічних військ НАТО. Серед їхніх завдань - військові інформаційно-психологічні операції, заходи правового режиму воєнного і над звичайного стану, захист життя громадян та об’єктів держвласності за межами України, організація та підтримання дій руху опору, боротьба з тероризмом і піратством, безпека морського судноплавства України.

У 2020 році підрозділ українських ССО уперше заступив на бойове чергування у складі Сил реагування НАТО (NATO Response Force). Підготовка до отримання сертифіката на виконання бойових завдань у складі сил Альянсу тривала три роки. Один із підрозділів ССО перебуває на бойовому чергуванні упродовж 2020– 2021 років, іще один готується до цього. Під час навчань Silver Saber в Україні полк спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго пройшов оцінювання першого рівня на взаємосумісність з підрозділами SOF Північноатлантичного альянсу. Підготовка майбутніх молодших офіцерів Сил спеціальних операцій ЗС України здійснюється у Військовій академії (м. Одеса). Першими в ЗСУ Сили спеціальних операцій змінили радянські зразки снайперської зброї на сучасні, зокрема комплекси UАR-10 вітчизняного виробництва. Також на озброєнні ССО вітчизняні автомати «Вулкан», пістолети «Форт-14».

Сучасні Збройні Сили України – це загартоване в боях, професійне, вмотивоване військо:

Гарант незалежності України, щит Європи.

Лідер рейтингу суспільної довіри до державних і соціальних інституцій.

Лідер євроатлантичної інтеграції України, адже військо досягло якісних зрушень у набутті взаємосумісності національних Збройних Сил зі збройними силами країн-партнерів.

Дата 6 грудня - подвійно пам`ятна в історії Українського державотворення та військової звитяги. Пам`ятаймо не лише про 6 грудня 1991 року – як про день створення новітньої армії - Збройних Сил України, а й про 6 грудня 1919 р. – початок однієї зі славетних сторінок української армії – Першого зимового походу Дієвої армії УНР.

6 грудня 1919 року козаки і старшини реорганізованої Дієвої армії УНР під командою генерал-хорунжого Михайла Омеляновича-Павленка вирушили в партизанський рейд по тилах противника, який згодом назвали Першим зимовим походом. Історичне та стратегічне значення цього 2500-кілометрового походу ДА УНР важко недооцінити. Близько 5 тисяч бійців Армії УНР, долаючи спротив добровольчих військ, прорвали фронт та вирушили до столиці. Діставшись до Київщини, Армія УНР змогла відпочити, одягнутись і позбутися наслідків епідемії — вояки були готові до подальшої боротьби. З лютого 1920 року почалися бої з червоними, які на той час уже витіснили білогвардійців. Наявність армії, яка продовжує боротьбу проти «червоного» окупанта, дала підстави Симону Петлюрі говорити з начальником Польської держави і її війська Юзефом Пілсудським про спільний фронт проти більшовиків – і саме про допомогу поляків у звільненні України, а не заміни більшовицької окупації на польську.

У Варшаві Симон Петлюра уклав із польським урядом мирну угоду, яка передбачала створити польсько-український військовий союз проти Радянської Росії. Поблизу Кам'янця-Подільського та в Бересті почали формувати нові українські дивізії. Армія УНР, яка на чолі з Омеляновичем-Павленком за шість місяців Зимового походу пройшла щонайменше 2500 км. Маршрут Першого Зимового походу пролягав територіями нинішніх Житомирської (Романівський, Любарський, Чуднівський р-ни), Київської (Тетіївський р-н), Черкаської (майже всі райони), Кіровоградської (майже всі райони), Миколаївської (Врадіївський, Доманівський, Вознесенський, Єланецький, Новобугський, Казанський р-ни), Одеської (Миколаївський, Любашівський, Ананіївський, Балтський р-ни), Вінницької (в 1919 — Хмільницький, Калинівський, Козятинський, Липовецький, Погребищенський, Оратівський, закінчення походу — Чечельницький, Бершадський, Тростянецький, Крижопільський, Томашпільський, Ямпільський, Тульчинський, Піщанський р-ни).

Основні битви були Липовцями, Жашковом, Каневом, Черкасами, Смілою, Золотоношею, Ольвіополем, Голованівськом, Гайсином, Ананьївом, Балтою. Загалом проведено 50 успішних боїв.

За оцінками воєнних істориків перший Зимовий похід Армії УНР є найгероїчнішою сторінкою воєнного мистецтва періоду Української революції (1917—1921 рр.), під час якого українська армія вперше вдало застосувала партизанські методи боротьби з численними ворогами. Досягнута головна мета — збережена армія УНР. Зимовий похід був зразком партизанської війни.

Усі учасники Зимового походу, що повернулися, були нагороджені орденом Залізного Хреста, який у системі відзначень українського війська посідав перше місце.

Стратегічне значення Зимового Походу можна коротко звести до таких пунктів:

Армія, якій загрожувало цілковите знищення, не лише була збережена, а й виконала намічену операцію; дух війська, пригноблений невдачами осені 1919 року, знову піднявся.

Зимовий Похід пришвидшив ліквідацію Добровольчої армії Денікіна.

Завдяки Зимовому Походові, в українській державності не було перерви між роками 1919 і 1920. Елементи державності — влада, населення, територія — всі ці 5 місяців були в руках Української Народної Республіки — в різний час, в різних місцях, але все на території України.

Існування армії Зимового Походу уможливило українській делегації у Варшаві твердіше ставитися до свого польського контр-партнера, ніж коли б уряд український не мав жодної збройної сили.

Зимовий Похід спричинився до значного піднесення національної свідомості серед широких мас українського населення. Завдяки Зимовому Походові, так званий «білий рух» був остаточно скомпрометований. Українське населення остаточно пізнало всю облуду тих гасел, що їх несла армія Денікіна. Українські частини населення зустрічало з радістю, як своє військо і свою владу.

Це піднесення національної свідомості було настільки сильне, що й більшовикам довелося змінити свою тактику в загарбанні українських земель у бік послаблення тиску в національному питанні. Більшовики побачили, що потрібні інші методи боротьби, ніж заборона і нищення. Послаблення тиску на українство в результаті спричинило спонтанний розвиток української культури, що носить назву українського відродження 20-тих років.

Зрештою, Зимовий Похід створив і залишив назавжди традиції української збройної боротьби в запіллі ворога, традиції, що чверть віку пізніше воскресли в ділах і чинах різних повстанських груп в Україні.

6 травня 1920 року Армія Зимового походу перетнула лінію радянських військ і з'єдналася з польсько-українським фронтом. Зважаючи на велику популярність генерала Омеляновича-Павленка, Головний отаман С. Петлюра залишив його на посаді командувача Армії УНР, до складу якої ввійшли тепер не лише частини партизанського рейду, а й новостворені українські війська. З'єднання УНР зайняли крайній правий фланг спільного польсько-українського фронту — в районі Кам'янця-Подільського, маючи в тилу річку Дністер, по якій проходив кордон із Румунією. Деякий час боротьба з червоними йшла успішно: союзникам навіть вдалося відбити Київ і в травні 1920 року пройти урочистим парадом по Хрещатику.

Пам`ятаємо про мужність і бойову звитягу лицарів Зимового походу столітньої давнини, дякуємо за стійкість і героїзм сучасним українським воїнам, які нині боронять цілісність і суверенітет нашої держави. У День Збройних Сил України зичимо нашим лицарям-воїнам-захисникам доброго здоров`я, наснаги, військового успіху, віри в перемогу, оптимізму, мирного неба, щастя та добробуту!