...

Як відбувалася підготовка Армії УНР до Проскурівської операції та сам наступ, детально розглянуто в музейній публікації(читайте за посиланням: https://www.facebook.com/uamimh/posts/941688559585511/). Сьогодні ж пригадаємо деталі визволення Проскурова силами Запорозької групи Наддніпрянської Армії.

Вранці 28 травня Запорожці, яким фактичний командувач Армії УНР отаман Василь Тютюнник дав завдання вийти на лінію Проскурів-Старокостянтинів, почали рух з району Почаєва на Вишневець та Катеринбург. Водночас Корпусові Січових Стрільців поставлена мета прикривати ліве крило Запорозької групи з боку Заслава-Шепетівки й вийти на лінію Старокостянтинів-Ляхівці. Північній і Холмській групі (які зведено у Волинську дивізію) – доручено прикривати тили прикривати тили Січових Стрільців і Запорожців. Третя Стрілецька дивізія Армії УНР під командуванням полковника Олександра Удовиченка мала завдання взяти губернський центр Кам`янець-Подільський.

Запорозька група Армії УНР, переформована із колишнього Запорозького корпусу, складалася з Шостої, Сьомої та Восьмої Запорозьких дивізій. Командувачем групи призначено полковника Володимира Сальського.

2 червня полк Чорних Запорожців, який входив до складу Шостої Запорозької дивізії, прибув в околиці Ланівців, де мав прикривати з півдня наступ Сьомої Запорозької дивізії, очолюваної їхнім колишнім командиром Юрієм Осмоловським. Тут і відбувся їхній перший по двохмісячній перерві переможний бій з більшовицьким військом, в ході якого успішно погромили частину Другої Таращанської бригади, здобувши дві гармати та два важкі скоростріли.

На вечір 2 червня Сьома Запорозька дивізія вийшла на лінію Волиця-Пахутинці. На її правому крилі наступали Чорні Запорожці, які вийшли в район Пахутинців, а праворуч від них на чорний Острів наступала їхня Шоста Запорозька дивізія. 3 червня 6-та Запорізька дивізія після запеклих боїв захоплює Чорний Острів, а Сьома Запорозька дивізія під командою 27-річного полковника Юрія Осмоловського вийшла на лінію Миколаїв-Чорний Острів. Вже наступного дня, 4 червня, Сьома дивізія і Чорні Запорожці повели безпосередній наступ на Проскурів, який обороняв Перший Інтернаціональний стрілецький полк Тардіна та П`ятнадцятий прикордонний полк. Більшовики намагалися піти протинаступом на Запорожців, але успіх був не на їхньому боці, а Запорожці увірвалися до Проскурова і захопили залізничну станцію і частину міста.

Проте змушені були одразу відступити на північний захід – в район Калинівка-Черепова, бо ворог почав обходити ліве крило дивізії. Командир Чорних Запорожців Петро Дяченко потім згадував, що під час цього бою він наказав обстріляти з новоздобутої полкової гармати станцію у Проскурові.

Постріли виявилися дуже вдалими і неабияк попсували нерви ворогові. Настав час наступати на станцію, але натомість полк Чорних Запорожців отримав наказ відступити в район Миколаєва.

5 червня відбулося перегрупування військ Запорозької групи. Шоста Запорозька дивізія під командою полковника Олександра Загродського

зайняла район Мацьківці-Шаровечка, щоб наступати на Проскурів з півдня, Сьома Запорозька дивізія стала у районі Калинівка-Черепова і мала скласти резерв, а Восьма Запорозька дивізія під командою полковника Гаврила Базильського зайняла район Олешин-Лісові Гринівці, щоб наступати на Проскурів з півночі. Чорні Запорожці мали наступати разом з цією дивізією. Тим часом цього ж 5 червня Корпус Січових Стрільців, наступаючи з району Шумськ-Острог, здобуває Антоніни, Васьківчики, Велику й Малу Салиху, а надвечір – й Ляхівці.

6 червня наступ сил Запорозької групи на Проскурів було поновлено. Полковник Сальський повів рішучий наступ на Проскурів двома дивізіями: 6-тою від Чорного Острова, 8-мою з північного сходу. 7-му дивізію він затримав у резерві.

Чорні Запорожці обійшли Проскурів з півночі і вдарили на нього з північного сходу. 6-та дивізія відважно атакує Проскурів з півдня і після гарячого бою захоплює його. Більшовики вперто оборонялися за потужної підтримки 3-х бронепотягів. Проте, як пише Микола Капустянський, «настирливість та енергія 6-тої дивізії», а також загроза Проскурову з боку 8-ої дивізії, яка зосередилася на північ від Проскурова і навіть не встигла взяти участі в бою, вирішили справу. Бій, що тривав від 5-ої до 8-ої години ранку, закінчився повним успіхом сил Дієвої Армії УНР. Ворог спішно відступив на схід та на південь. Більшовики відійшли на Жмеринку. Бронепотяг Армії УНР переслідував їх до станції Деражня.

Новий командував Запорозької групи Володимир Сальський писав у своїй доповіді про бій за Проскурів: «… треба дивуватись тому настрою, який панує в рядах славних Запорожців. Під час походу, не дивлячись на нестачу харчів, зброї, брак скорострілів і гармат, Запорожці били ворога, де тільки з ним стрічалися і гнали його. Після тимчасових неуспіхів не вдавалися в журбу, а горіли бажанням боротьби з ним. Назагал стомлених Запорожців важко було стримати, щоб планово виконати завдання та уникнути зайвих втрат. Треба поклонитися перед самопожертвою та героїчним запалом лицарів-Запорожців, що доконали такого чину».

В бою за Проскурів Запорожці захопили чималу здобич: 30 гармат, десятки скорострілів, 700 вагонів, багато паротягів і вогнепального припасу.

Головним стратегічним успіхом вдалого Проскурівського прориву стали відбиті у більшовиків міста Кам`янець-Подільський (в ньому розмістилися урядові установі УНР), Проскурів, Деражня, Нова Ушиця. Після захоплення цього рубежу під контролем республіканців опинилися залізниці Старокостянтинів-Проскурів-Кам`янець-Подільський, а також - Волочиськ-Проскурів-Деражня. Це давало можливість командуванню Армії УНР перекинути частини своєї бази (все, що залишилося в ешелонах на лінії Тернопіль-Підволочиськ), а також тилові установи через Проскурів на Кам`янець-Подільський.