| RSS Реєстрація | Вихід | Вхід Сб, 2017-11-18, 13:19

...


Меню сайту
Ласкаво просимо!
Сьогодні
Погода
мишки teddy bears
Статистика
Головна » 2015 » Вересень » 10 » Трішки щастя від Леоніда Западенка у музеї історії міста
16:00
Трішки щастя від Леоніда Западенка у музеї історії міста

До 16-річчя створення благодійного фонду «Хесед Бешт» 8 вересня у мистецькій
залі музею історії міста Хмельницького відбулося відкриття фотовиставки Леоніда
Западенка «Де взяти трохи щастя
».

Леонід Западенко завжди представляється так: «Я професійний фотолюбитель». 

І, як і будь-який справжній та відповідальний перед самим собою власник фотокамери, пан Западенко-старший вже багато років завзято цікавиться фотосправою та її історією. А яка ж історія фотосправи та й без старовинних світлин? Ось чому фотографу завжди хотілось побачити Проскурів очима своїх рідних і близьких, які жили в цьому місті на початку ХХ століття. І Леонід Петрович почав активно шукати зображення нашого міста різних періодів, що призвело до бажання розповісти громаді міста не тільки про власне хобі, а й долучитись до серйозної краєзнавчої пошуково-виставкової роботи.
На виставці представлені унікальні світлини мешканців дореволюційного повітового містечка, малюнки Проскурова – невеличкого єврейського штетла –такого, яким він був на початку минулого століття, основані на фото того часу. Відвідувачі одразу ж помітили, що деякі з 76 представлених світлин стали справжньою сенсацією для історії міста, адже експонуються вперше. Більша частина з них складає пейзажі старого міста, його вулиць, будинків. Неабиякий публічний інтерес викликали і портрети колишніх проскурівчан.
Тепла, родинна атмосфера панувала цього дня в залі мистецтв музею історії міста Хмельницького. Управління культури і туризму Хмельницької міської ради відзначило пошуково-виставкову краєзнавчу діяльність Леоніда Западенка почесною грамотою


Директор музею Світлана Михайлова зробила невеличкий екскурс в історію Проскурова, який був сто років тому єврейським штетлом, тобто невеличким провінційним містечком, більшість населення якого на ті часи складали євреї, та розповіла про автора ідеї.


 
Леонід Петрович Западенко займається дослідженням історії та традицій Подільської губернії. З 2013 р. є волонтером Хмельницького благодійного фонду «Хесед Бешт», якому цьогоріч виповнюється 16 років. До цієї дати Леоніду Петровичу вдалося зібрати унікальні фотографії жителів Проскурова початку минулого століття, власноруч відтворити малюнки штетла на основі світлин тих часів.
І все це – активно займаючись пошуковою роботою
в архівах, серед знайомих і друзів, яких доля розкидала по всіх усюдах, в мережі Інтернет… Крізь призму зустрічі з історією своїх власних предків, які були корінними проскурівчанами, панові Западенку вдалося влаштувати зустріч кількох поколінь мешканців нашого міста крізь час. І зустріч ця коренями увійшла вглиб історії будь-якої корінної проскурівської родини.
Поняття «штетл» (містечко на мові  ідиш), або «єврейське містечко», виникло у Східній Європі в XV-XVI ст., аби до середини ХХ століття зникнути, будучи поглинутим Голокостом разом з його мешканцями. Єврейські містечка перебували в областях, що складали межу осілості в Російській імперії: Царство Польське, Литва, Білорусія, а також значна частина території сучасної України. Мовою єврейських містечок був ідиш. Образ штетлу використовується як метафора для позначення традиційного способу життя східноєвропейських євреїв, їх побутового та культурного укладу, а також як символ загубленого традиційного світу східно-європейського єврейства.   Штетл був відомий як місце, де євреї створили багатий і своєрідний світ, що сприяв широкому розвитку феномена
культури ідиш. Життя містечка глибоко проникло у твори відомих єврейських письменників і художників.
Нині на нещодавно віднайдених старовинних зображеннях ми бачимо Проскурів таким, яким він вплівся в долю багатьох єврейських родин колишнього невеличкого провінційного єврейського штетлу, таким, яким побачили його старезні примітивні камери-обскури, що неспішно й розмірено вихоплювали понад сто років тому кадри з життя проскурівчан, їхні обличчя, устрій їхніх родин, настрої їхніх численних  домочадців… Бачимо ще незабруковані вулички, оселі та строї проскурівських та подільських євреїв переважно незаможного статку… Бачимо поряд з метушнею центральних  «мурашникових» вуличок Проскурова помірковану обачність та мудру, ледь помітну іронію, що легко читається в хитруватих єврейських очах, які дивляться на нас крізь час і простір з раритетних фотопортретів... Бачимо проскурівське життя, яке все ж таки було сповнене сяким-таким, але щастям, що сусідувало поруч з бідуванням і важкою єврейською долею…
Минуло сторіччя. Суворе життя, на жаль, було невблаганним  до долі багатьох з цих єврейських родин… Але тоді, коли вони ще тільки вдивлялися в камеру-обскуру у проскурівському фотосалоні, вони ще й гадки не мали, що стануть жертвами чи не найтрагічнішої події для єврейського Проскурова у ХХ столітті – масштабного єврейського погрому, що увійшов в історію як Проскурівська лютнева кривава баня 1919 р., розповідає один з пошуковців цих світлин, хмельницький історик Ярослав Михайловський.

Поєднання цих фактів з щойно віднайденими старими світлинами Проскурова наштовхнуло Леоніда Петровича на пошук назви для виставки історичних фото, яка по суті є продовженням його невпинної пошукової  роботи, розпочатої ним доволі давно. А цьогорічна виставка є логічним продовженням минулорічного «Забутого Проскурова». Назва ж для виставки «Где взять бы немножечко счастья…» знайшлась сама собою – це слова  з однойменної єврейської пісні у виконанні сестер Беррі.
Що є для людини щастя?.. Замислитись над цим питанням цього дня запросив гостей
власноруч влаштованого
ним фотовернісажу пан Леонід Западенко. І саме з цим запитанням зверталися до нього журналісти. 

«Щастя – це шлях, – вважає Леонід Петрович. – Не слід чекати, коли закінчиш навчання, знайдеш роботу, коли діти підуть в садок. Не треба очікувати літа, осені, зими. Коли твою пісню покрутять по радіо, коли придбаєш нове авто. Щасливим треба бути тут і зараз. Головне аби було здоров’я. Сьогодні ж мені хотілося показати людям, яким наше місто було сторіччя тому, як на ті часи жили його мешканці, чим переймалися, яким було їхнє
таке непросте єврейське щастя
»
Друзі автора та співробітники благодійного фонду «Хесед Бешт» Галина Атаманчук та Анатолій Музика подарували всім присутнім на фотовернісажі кілька пісень у власному виконанні. 


І все це – так тепло, так затишно, так гостинно,
так родинно…




Музей історії міста гостинно запрошує хмельничан та гостей міста в подорож слідами загубленого у часі міста, аби знайти трохи щастя у наші бурхливі часи і таки визначитися з відповіддю на питання: «А що щастя для Вас?»




Переглядів: 375 | Додав: varta
Оберіть мову сайту
Відеоскриня
Фотоподорож

Copyright mimh.org.ua © 2017