...

Під тиском переможних сил ворога 8 липня 1941 р. місто Проскурів було окуповане нацистами. Одна окупація прийшла на заміну іншої.

У перший же день окупації на стендах оголошень по місту з’явилися накази-перестороги: «На випадок, якщо хтось хоче посягнути на життя німецького солдата, той буде негайно розстріляний», «На випадок, коли виявиться де-небудь вбитий німецький солдат і винуватого не буде знайдено, відповідатиме та частина населення, де виявиться вбитий німець. За одного вбитого німця буде розстріляно 100 чоловік населення». В місті гітлерівці встановили жорстокий окупаційний режим. За найменшу непокору «новому порядку» - сувора кара (розстріл).

Ідеологія нацизму формувалась в еклектичному поєднанні шовінізму, соціалізму, антисемітизму та расизму. Важливим було завоювання «життєвого простору» на Сході.

Нацистський режим всіма засобами пригнічував національну гідність населення, про що свідчить оголошення рейхскомісара України.

Встановлювалася заборона на вільне відвідування кіно і театрів, танців українцям спільно з німцями, особливо контролювались змішані шлюби. Встановлювалася заборона на вільний продаж та купівлю продуктів харчування, заборона на вилов риби в ставках і річках.

1 вересня 1941 року на території міста Проскурова утворено Проскурівський гебіт (нім. Kreisgebiet Proskurow) — адміністративно-територіальну одиницю генеральної округи Волинь-Поділля Райхскомісаріату Україна з центром у Проскурові, що існувала під час німецької окупації.

Керівні посади ґебіту займали переважно німецькі чиновники. Окупаційна влада сформувала систему місцевого самоврядування, де керівниками підрозділів призначали українців.

Органи окупаційної влади на території м. Проскурова розгорнули активну роботу зі створення підприємств, установ та організацій, котрі сприяли виконанню окупаційних законів.

Жорстоким репресіям піддавалося населення єврейської національності. Для єврейського населення в місті була виділена окрема територія - гетто, яке було створене 14 грудня 1941 року.

Для них окупанти встановили особливий податок, також практикувались продуктові реквізиції, зокрема забирались масло, яйця, алкоголь. А коли цього було мало, то починались розстріли. В один з осінніх днів 1941 року були розстріляні літні люди, жінки та діти.

В місто привозили євреїв з інших населених пунктів і розміщували їх в таборі с. Лезневе (нині мікрорайон Хмельницького), де вони важко працювали і масово гинули. Всього за період окупації загинуло 9500 євреїв.

В серпні 1941 року в м. Проскурові на території 90-ї стрілецької дивізії, розбомбленої літаками Люфтваффе в перші дні війни, гітлерівці створили табір суворого режиму для військовополонених «Stalag 355», який мав ще 6 філій по місту. Табір розташовувався в передмісті Проскурова Раковому на території колишнього армійського містечка (нині - 19 ракетна бригада).

Ув’язнені важко працювали, ставлення до них було жорстоке, умови утримання жахливі. Від недоброякісної їжі у полонених розвивався дуже важкий розлад шлунка, дизентерія, яка дуже швидко виснажувала людей і призводила до масової смерті.

В`язні гинули від голоду і непосильної праці. Бували дні, коли у таборі траплялося 700-900, і навіть 950 випадків смерті.

На території табору був карцер. За спробу втекти, за крадіжку продуктів винних саджали у цей карцер. Карцер являв собою підвальне приміщення з цементною підлогою і вікнами без скла і рам із залізними гратами. Військовополонених, роздягнених догола, позбавляли їжі і води та тримали по 14 діб. Не було жодного випадку, коли полонені витримували це ув’язнення – усі гинули у карцері.

У роки окупації населення міста спіткала ще одна трагедія. Нацисти відправляли жителів міста та регіону на каторжні роботи до Німеччини. Ось витяг з листівки за 1942 р.: «…Згоджуйтесь до праці у Німеччині! Ви отримаєте достатнє харчування, таке саме, як у німецького населення, з додатком для важко працюючих, безкоштовне та хороше помешкання, безкоштовна дорога туди і назад… ви будете мати нагоду побачити, яка гарна Німеччина. Сотні тисяч тих, хто погодився, працюють уже у Німеччині, вони вже писали до своїх рідних захоплюючі листи про свою працю…». Виснажлива праця, голод, хвороби, катування за найменший непослух. Надії на повернення з Німеччини ніякої не було. А ті, кому пощастило повернутися, були з підірваним здоров’ям. За час окупації було вивезено на примусові роботи до Німеччини 1350 молодих людей з Проскурова.

Окупаційний режим спонукав багатьох українців чинити спротив, організовувати підпілля та боротися різними методами з окупантами. Але якщо одні бажали вигнання німецьких окупантів, то інші жадали визволення від обох диктатур. Серед останніх були діячі ОУН та ідейно близькі до них громадян, які перебували на окупованих територіях. Серед молоді на підприємствах та в організаціях створювалися групи людей, незадоволених «новим порядком». Виникла молодіжна група, яку очолив випускник школи Петро Семенюк. Одночасно виникали групи під керівництвом Павла Вітанова, випускника 12-ї школи, Йосипа Івановича Селіванова, Миколи Храновського і багато інших. В районі організовує підпільну групу Федір Назаров. Чинився спротив пропаганді окупантів, організовувалося прослуховування радіопередач, тиражувалися та розповсюджувалися листівки, проводилися диверсії на підприємствах та на залізниці (групи Г. Мацькова, Л. Пірковського, В.Рушковської, М. Близнюка, В. Пітака та ін.). Для диверсійних дій заготовляли зброю, набої, вибухівку.

З липня 1941 р. до лютого 1944 р. йшов процес організації структур ОУН під час німецької окупації. Проводилися вибори до місцевих органів влади, скликали мітинги, залучали місцеве населення до роботи оунівських організацій. В Проскурові активно діяли представники однієї з груп брати Михайло та Олександр Петрики. «Мельниківці» ОУН створювали органи української адміністративної влади. Члени цієї організації сформували міську управу в Проскурові з 16 осіб.

До прикладу, керівником міста був Мирослав Ліщинський. Він перетворив міську управу на орган ОУН у місті. В штаті управи працювали винятково ті, які мріяли про відродження самостійної України. Окружний провід ОУН розміщувався та діяв у редакції газети "Український голос”, яка спочатку займала чітку проукраїнську позицію.

Організація "мельниківців” опікувалась театром, який перебував тоді у приміщенні нинішнього міського будинку культури.

Наприкінці 1941 р. розпочались переслідування та арешти членів ОУН та тих, хто співпрацював з ними, здебільшого вони були представниками «бандерівців». Окупаційна влада наказувала знищувати без суду членів ОУН «бандерівці». Саме це на початку 1942 р. призвело до появи оунівського підпілля та початку збройної боротьби проти окупантів. З ОУН часто співпрацювали інші підпільні організації. Один з керівників підпільників П. Вітанов був перекладачем і радником проскурівського бургомістра, представника ОУН М. Ліщинського. Він, за сприяння проскурівського очільника, домагався влаштовування військовополонених на роботи за межами концтабору. Є свідчення, коли члени ОУН «бандерівці» і комуністи співпрацювали разом. Окупаційна влада розпочала масові переслідування та арешти членів підпільних організацій. До них застосовувалися тортури, катування та розстріли. Незважаючи на великі втрати, підпільники, які залишилися живі, продовжили боротьбу. Протидія окупації батьківщини здійснювалася представниками різних ідеологій та політичних уподобань, але перед лицем спільного ворога ця боротьба єднала українців.

Дії нацистських окупантів на українській території мали яскравий вияв людиноненависницької політики. Практично здійснювалося масове знищення військовополонених, мирного населення, створювалися спеціальні резервації - концентраційні та пересильні табори, єврейське гетто, тюрми, структури гестапо тощо. Щоденною практикою окупантів були масові розстріли та катування людей.