| RSS Реєстрація | Вихід | Вхід Пн, 2018-07-16, 07:57

...


Меню сайту
Ласкаво просимо!
Сьогодні
Погода
мишки teddy bears
Статистика
Головна » 2018 » Липень » 6 » Подільський розпис відроджується!
11:08
Подільський розпис відроджується!

Музей історії міста Хмельницького запрошує хмельничан та гостей міста поринути в самобутню мальовничу автентику подільської хати, перенесену на папір художніх робіт, об’єднаних у колективну виставку «Райські мелодії подільського візерунку».

Відродженню подільського декоративного розпису присвятили цей незвичайний вернісаж автентики численні викладачі образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва шкіл естетичного виховання міста Хмельницького та Хмельницької області, чому передувала серйозна пошукова та науково-дослідна робота фахівців Хмельницького науково-методичного центру культури і мистецтв під керівництвом заступника директора цього закладу Таїсії Стан.

У рамках програми «Відродження нематеріальної національної культурної спадщини України» педагогів мистецьких закладів освіти з усієї області зібрали на обласний семінар-пленер, де вони працювали над відтворенням на папері автентичних зразків національного подільського розпису, який на сьогодні, на жаль, є архаїчним, адже тривалий час уже не використовується в побуті.

Збережені в музейних експозиціях, в музеї народної архітектури та побуту, видрукувані в літературних ілюстраціях стародруків, орнаменти та візерунки, притаманні вжитковій народній колористиці саме території Поділля, ретельно вишукувались, збирались у світлинах та вивчались науковцями, після чого була створена певна колекція автентичних орнаментів, яку й передали для подальшої роботи митцям, котрі працюють з дітьми, аби сіяти зерна відродження цього прадавнього народного мистецтва у педагогічній праці з-поміж юних художніх обдарувань. Вивчались та відтворювались митцями не лише збережені зразки інтер’єрного стінопису, а й раритетний нині художній розпис по кераміці в подільській культурній традиції.



Як каже Таїсія Стан, подільський розпис дуже декоративний, делікатний та витончений. Використовувався він здебільшого як стінопис для розпису інтер’єрів хат: насамперед розписувалися печі, комини, візерунком вкривали простір навколо дверей, навкруг вікон, міжвіконня, сволоки. Розписувалися навіть і долівки та стелі, що викликає нині неабиякий захват у науковців, адже це свідчить про питому вагу естетичних уявлень і вподобань у побутовому вжитку та самобутність образотворчої культурної спадщини величезного прошарку населення теренів Поділля минулих століть.


Кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклорис­тики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України Наталя Студенець у своїй науково-популярній публікації «Хатнє настінне малювання Поділля» розповідає чимало цікавого про подільські вжиткові естетичні традиції образотворчого характеру. В подільських селах пер­шої половини XX століття по­білка та малювання хати були невід’ємною частиною побу­ту, неодмінною традицією, не­писаним законом, яким керува­лися у найдрібніших щоденних справах. Розписи рідко зберіга­лися більше року, їх, зазвичай, поновлювали до Трійці, Пасхи, Покрови, Різдва, особливо до Зелених свят. Для виготовлен­ня фарб використовували гли­ну, крейду, вугілля, попіл, найрізноманітніші рослинні барв­ники.



Основна роль у стінописах Поділля належала рослинним мотивам. Один з найулюбленіших образів у хатньому малю­ванні – квітка. Звідси і вислів «квіт­чати хату», тобто оздоблюва­ти розписом. Переважали у сті­нописах впізнавані садові деко­ративні та лугові квіти, лісові трави.

До улюблених образів нале­жало дерево, яким у народно­му мистецтві відтворено міфологічне «Дерево життя», «Сві­тове дерево», «Священне дере­во» – графічний вираз найдавні­ших загальнолюдських уявлень про устрій світу. Улюбленою ін­терпретацією «Дерева життя» у традиційному хатньому малю­ванні першої половини XX століття був «вазон» (місцеві назви – «квітка», «галузка», «жмуток», «сосонка», «гнучкий жмуток», «кошичок»), а також «вінок», «галузка», «букет».




Рослинні мотиви доповнюва­ли зображення птахів, дуже рід­ко – тварин, людей. Поширени­ми складовими орнаментики були геометричні та солярні об­рази – найпростіші риски, сму­ги, крапки, цятки, кола, ромби, спіралі. З давніми космологічними знаками генетично спорідне­ні хрест, свастика, розета, хоча в стінописах вони втратили свій первинний символічний зміст, набули переважно декоративно­го значення.

Об’ємно-просторова компо­зиція традиційної подільської хати проста та лаконічна. Художньої виразності житло набу­вало завдяки використанню різ­номанітних прийомів пластич­ної обробки солом’яних дахів та традиційного стінопису, який доповнював, підкреслював кон­структивні особливості спору­ди, надавав оселі естетичної завершеності.




Найпростіше оздоблення фа­садних (передньої та бічної) хатніх стін на Поділлі – фарбування у холодні світлі кольо­ри, у чистий білий колір. Піс­ля побілки ззовні та всереди­ні житла кольоровим обрамлен­ням розмежовували просторові рівні, розділяли площини, під­креслювали конструктивні осо­бливості, окремі деталі спору­ди. Призьбу фарбували здебіль­шого в насичений чорний, сі­рий або коричневий колір. Чи не найуживанішим на Поділлі був жовто-вохристий.




Обмазану глиною призьбу відмежовували від стіни підве­денням, доповнювали найпростішими візерунками-крап­ками, ритмічно розташованим ланцюжком кружалець тощо. Кольором оздоблювали поріг, який відокремлював внутріш­ній житловий простір від зовнішнього.

Декорування фасадної стіни полягало у виділенні окремих її площин. Загальнопоширене місце розпису – поле стіни під звісом даху.

Стрічковий розпис розта­шовували під карнизом або трохи нижче під чистою сму­гою стіни. Він огинав хату, іноді спускався по кутах спо­руди до призьби. Зазвичай малювання виконували на то­нованому тлі, відокремив­ши темною смугою від осно­вної площини стіни. На пе­редньому фасаді хати розпи­сували чи фарбували наріж­ні кути, підвіконня, створюва­ли обрамлення вікон і дверей – межі між внутрішнім та зо­внішнім простором. Водночас для досягнення ефекту збіль­шення площі отворів, май­стри використовували найріз­номанітніші види декоруван­ня. Найпростіші з них – об­рамлення кольоровими крап­ками («цятками») та обведен­ня кольоровою смугою, яку до­повнювали візерунками та на­бризкуванням фарби (техніки «ляпанка», «бризкання»). Іно­ді оздоблення зосереджували лише над верхньою частиною отворів. Двері, які вирізняли­ся на світлому тлі стіни завдя­ки природній фактурі дерева чи пофарбуванню в яскравий тон, також доповнювали ма­люванням у вигляді суціль­ної орнаментальної смуги на­вколо, мотивами-акцентами у верхніх або нижніх кутах. У загальній системі розписів простінки між вікнами, як ззо­вні, так і всередині хати, розписували мотивами «вінків», «вазонів», «букетів».

Тильна стіна хати рідко була білою, її змащували жов­тою перепаленою глиною, коричневим, червоним, сірим тоном. Це надавало єдино­го звучання всьому хатньому стінопису. На Хмельниччи­ні в першій половині XX сто­ліття на тильній стіні малюва­ли невеликі символічні две­рі («напільні», «затильні», «го­родні»), «щоб всі хвороби з хати видувалися, як полова».

Розписом у хаті прикрашали стіни, піч, стелю, сволок, две­рі, глиняну долівку. При цьому зберігалися худож­ні засоби, подібні до тих, що вико­ристовувалися при оздоблені зовнішніх стін. Основне орна­ментальне малюван­ня світлиці зосеред­жене біля покуті та на печі – двох діагонально розташованих са­кральних центрах хатнього про­стору.




Своїми великими розмірами спонукала майстринь до твор­чості піч. Вона займала майже третину житла. Важливу роль в об’ємно-просторовому вирі­шенні подільської печі відігра­вала форма та спосіб розташу­вання підвісного димозабірного пристрою (комина) над при­пічком. За уподобанням госпо­даря винесений уперед склепін­ня печі комин мав куполоподіб­ну форму, зрізаної піраміди або був круглим, подібним до вули­ка. Складніші конструкції ко­мина поєднували одразу кілька об’ємів. Саме комин був компо­зиційним центром розпису всі­єї оселі.

В архітектоніці печі сут­тєве значення мала груба, призначена для опалюван­ня житла. Вона також скла­далася з кількох конструктив­них об’ємів. Вариста піч і гру­ба об’єднувалися спільною основою й лежаком у вигляді півциркульної, прямокутної або багатокутної арки.

З практичних міркувань піч білили щосуботи. Темни­ми кольорами: чорним, корич­невим, зеленим малювали ро­бочі місця – припічок та че­рінь, стовпчики комина. Ши­роким підведенням підкрес­лювали конструктивні деталі, грані форм, зокрема карниз та низ печі біля підлоги. Підве­дення доповнювали кольоровими «цятками», стрічковим орнаментом. Великі площини і окремі деталі фарбували, як прави­ло, у різні кольори. Компози­ція розписів не лише підпорядкована, але й визначається фор­мою архітектурних площин комина, груби, а також арки, що їх з’єднує. Карнизи декорували різними кольоровими лініями, кривульками, зірками чи квітами. Переважно стрічкові композиції з рослинними мотива­ми зосереджували у верхній частині конструкції.




Кольорове вирішення печі в інтер'єрі хати гармонійно доповнювали орнаменталь­ним обрамленням вікон та дверей. Воно було як анало­гічним малюванню зовніш­ніх стін, так і складнішим – в окремих осередках імітувало вишивані рушники.

В ансамблі подільської хати суттєвого значення на­був килимовий розпис, яким вкривали стіни й долівку. Ки­лим малювали на глухій стіні у «чистій хаті», де стоїть ліж­ко і де належить бути ткано­му виробу.

Стінопис «під шпалер» роз­міщували над постіллю, ним за­повнювали одну чи всі стіни хати, найчастіше стіну біля по­куття. Таке малювання в біль­шості випадків імітувало папе­рові шпалери. При створенні складних композицій викорис­товували трафарет, за допомо­гою якого наносили на поверх­ню стіни зображення квітів, листя, а потім від руки поєдну­вали їх лініями гілок. Розпис виконували як по світловому побі­леному тлу стіни, так і по фарбованому у зелений, ясно-сірий, блакитний, рожевий кольори.

У подільській хаті щосуботи тинькували й розмальовували глинобитну долівку. На ущільнену земляну поверхню уклада­ли шар глини, змоченої водою, трамбували, потім змащували ще раз глиняним розчином. Сті­ну на стику з долівкою підво­дили яскраво-жовтою або чер­воною смугою, орнаментували підведення або стіну над ним крапками («цятками»), мотива­ми невеликих гілок. В одному випадку землю хати вкривали «кучерями» або «капочками», в іншому – на долівці малювали окремі килимки під ліжком, під скринею. Розпис постійно онов­лювали, замінювали новим, по­дібним до попереднього.

Значну увагу приділя­ли малюванню стелі, яку обов’язково білили, і своло­ку. Стелю розписували вінка­ми з зображенням птахів, бу­кетами. Сволок – поздовжню балку, яка підтримує стелю хати, не завжди білили, іноді повністю фарбували темни­ми кольорами. Часом на По­діллі декорували лише части­ну сволока, ближчу до покуті, розмальовували знаками з за­хисною символікою, рослин­ними й орнітоморфними (зо­браження птахів) мотивами.




Хатнє малювання – органіч­на складова в системі оздоблен­ня традиційного житла, що поєднує високодуховне з реальним, повсякденним, земним. Віддзеркалюючи традиційний світогляд українців, своєрідне світосприйняття, хатнє малювання дає змогу простежити цю традицію в просторі й часі.

Отож, з автентичними зразками подільського розпису можна детально ознайомитись у мистецькій залі музею історії міста Хмельницького. Ласкаво просимо!

Переглядів: 33 | Додав: varta
Оберіть мову сайту
Відеоскриня
Фотоподорож

Copyright mimh.org.ua © 2018