| RSS Реєстрація | Вихід | Вхід Вт, 2018-04-24, 19:36

...


Меню сайту
Ласкаво просимо!
Сьогодні
Погода
мишки teddy bears
Статистика
Головна » 2018 » Березень » 21 » Кушка - загадковий предмет з етнографічної експозиції музею історії міста Хмельницького
18:50
Кушка - загадковий предмет з етнографічної експозиції музею історії міста Хмельницького

В експозиції музею історії міста Хмельницького завжди можна побачити щось настільки незвичне, рідкісне й особливе, що під час екскурсії трапляються моменти, які зовні скидаються на щось на кшталт вікторини. В музеї можна побачити  експонати, що привертають увагу відвідувачів своєю таємничістю в своєму утилітарному використанні, практично в кожному з залів. Не є виключенням і зала етнографії. Сьогодні пропонуємо віртуальне знайомство з однією з етнографічних цікавинок, наявністю якої у власних фондах похвалитися може далеко не кожен музей. І ситуація настільки неоднозначна, що працівники музею навіть згодилися створити про цей предмет відповідну сторінку на Вікіпедії. Мова піде про кушку. А ви знаєте, що то таке? Ні? Тоді ця розповідь для вас.

Кушка - футляр для точильного бруска, видовбаний з суцільного шматку дерева (кушка довбана) або зібраний з кількох дощечок (кушка бондарна), або плетений (кушка плетена), що є допоміжним пристосуванням для косаря, яке використовувалося в багатьох губерніях Російської імперії. Наразі має застосування на заході України в приватних господарствах при використанні коси.

Дзвінку пісню коси в стародавні часи можна було почути не тільки на луках сінокісної пори, а й на полях під час жнив. Косою-горбушею, а пізніше і косою-стійкою жали ячмінь, жито, пшеницю, овес, косили гречку й горох. Оскільки лезо, або жало, коси швидко тупилось, його доводилося відбивати, тобто випрямляти і загострювати, розплющуючи молотком на наковаленці-бабці. Відбиття доводилося проводити двічі на день - опівдні і ввечері. Точити ж косу кожен косар змушений був досить часто, причому безпосередньо в полі або на лузі. Косу точили бруском з пісковику, а також дерев'яною лопаткою, яку обмазували варом, а потім обсипали піском або наждачним пилом, так званим бруковцем. Оскільки точити косу під час косовиці доводилося постійно, брусок і лопатку завжди тримали при собі. Точильний брусок під час косовиці тримали в спеціальному футлярі, укріпленому на ремені зліва. Брускові футляри плели з берести, видовбували з цілого шматка дерева, збирали з окремих клепок-дощечок, робили з жерсті. На дно кожного з них наливали воду, завдяки якій брусок постійно зволожувався, забезпечуючи гарну якість заточування коси. Разом з тим після кожного чергового наточування вода, налита до футляру, змивала з бруска найдрібніші частинки сточенного металу і відпрацьованого абразиву. Наступне наточування виконували вже очищеним бруском. У багатьох губерніях Російської імперії футляр для бруска називали кушкою. Така назва за ним закріпилася тому, що в далекому минулому його за допомогою спеціального гаку прикріплювали до поясу - зі смужки тканини або сплетеному зі шнура. Адже так само свою назву отримали кушаніци - хутряні рукавиці, які затикали за пояс з широкої смуги тканини.

І донині деякі майстри виготовляють довбані, плетені і бондарні кушки.

Кушка з експозиції музею історії міста Хмельницького

Один зі старовинних екземплярів кушки, яка використовувалася на початку ХХ століття в Проскурові Подільської губернії (нині обласний центр Хмельницької області - місто Хмельницький), експонується в залі етнографії музею історії міста Хмельницького. Цей цікавий предмет сільськогосподарського застосування завжди привертає увагу відвідувачів музею, адже нині на Поділлі він є певною рідкістю. Зроблений він шляхом видовбування. Видовбування — одна з найдавніших технік — полягає у поступовому вибиранні деревини з масиву виробу, внаслідок чого утворюється заглибина, порожнина або отвір. За допомогою сокири, долота і видовбувача майстри виготовляють передусім побутові предмети — човни-довбанки, ступи, черпаки, сільнички тощо. Серед них трапляються і кушки. Вони вирізняються значною товщиною стінок, міцністю, округлою і масивною формою, внутрішніми заглибленнями овальної та криволінійної конфігурацій. У Закарпатті їх прикрашають різьбленням, що надає повсякденному утилітарному предмету ошатний святковий вигляд.

Кушка з різьбленим оздобленням

Після чергового покосу не підніметься рука кинути його до наступного ранку десь у льосі або на подвір’ї. Гарною і зручною кушкою дорожили, вішаючи її в будинку на чільне місце. Навіть восени, взимку і навесні кушка нагадувала про колишній сінокіс і змушувала замислюватись про майбутнє.

Екіпірування сучасного косаря не завжди відповідає тому, що було в наших предків. І це, безсумнівно, відбивається на результатах роботи. Адже часто буває і так, що брусок носять з собою в кишені або кладуть на купину, а після чергового заточування переносять на інше помітне місце. Аби позбутися непотрібного клопоту, кожен косар повинен зробити для себе зручну водонепроникну кушку. Бондарна кушка, зазвичай, розрахована на стандартний брусок з дерев'яною ручкою або без неї, який можна придбати в господарському магазині. Кушку можна зібрати з чотирьох або шести клепок. Дві з них - це пласкі дощечки, а дві інші мають жолобчасту форму. У такої кушки пласкими будуть як сторона, що прилягає до ременя, так і зовнішня. Якщо ж хочуть зробити зовнішню сторону опуклою, то одну з пласких клепок замінюють одним широким або двома вузькими, що мають певну опуклість. Така форма буде кращою, оскільки завдяки одній площині клепання кушка добре прилягає до ременя, на який її підвішують. Водночас вона має з зовнішнього боку опуклу поверхню, що додає бондарному виробу більшої виразності. Клепки кушки бажано зробити з легкої деревини липи. Замість неї можна використовувати вільху й осику. Обручі в'яжуть з гілок бузку або ялини. Гачок, призначений для кріплення кушки до ременя, повинен бути міцним і пружним. Тому для нього більше підійде деревина горобини, черемхи, клена та берези. Вставляють гачок у гніздо, яке заздалегідь довбають у плоскому клепанні. При складанні його закріплюють набитими зверху і знизу обручами. На лицьовій стороні кушка має всього два стики. Це дає можливість прикрашати її найрізноманітнішим різьбленням, не боячись, що при можливому зміщенні клепок його елементи можуть не збігтися. Якщо бондар вирішив зробити таку кушку, в якій декоративні завдання вирішуються не за допомогою різьблення, а шляхом вмілого використання можливостей самої бондарної техніки, то він збирає її з 10 вузьких клепок. Одну половину клепок вистругують з деревини, що має темне забарвлення (наприклад, з вільхи), а іншу - зі світлої деревини (з осики, липи). При складанні остова чергують світлі клепки з темними, завдяки чому виникає певний ритм. Світлі або темні обручі, розбиваючи ряди клепок на співрозмірні частини, підкреслюють цей ритм і підсилюють декоративну виразність всього виробу.

Вікторія Папонова, хранитель фондів музею історії міста Хмельницького 

Переглядів: 37 | Додав: varta
Оберіть мову сайту
Відеоскриня
Фотоподорож

Copyright mimh.org.ua © 2018