До вивчення життєвого шляху та наукової спадщини видатного подолянина Євтима Сіцінського, який скінчив свій земний шлях 7 грудня 1937 року, долучилися студенти-другокурсники Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії під час навчальної практики в музеї історії міста Хмельницького. У пам`ять про нашого славного земляка пропонуємо нині їхні реферати.
ЄВТИМ СІЦІНСЬКИЙ І РЕПРЕСИВНА КОМУНІСТИЧНА СИСТЕМА СРСР. ПРИЧИНИ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО ДІЯЧА
Євтим Сіцінський був палким організатором українського національного відродження під час українського визвольного руху 1917-1921 років.
З великим піднесенням та надією на «свою правду й волю» на рідній землі сприйняв Євтим Йосипович революційні події, що надали церковному руху в Україні національно-політичного характеру. Про це свідчить його громадська та наукова діяльність у цей період, служба в Подільській народній управі УНР. У цей нелегкий для українського народу час до Кам’янця перебрались усі урядові установи, чимало громадських організацій, партій та професійних установ. Є. Сіцінський був втягнутий до виру багатьох українських подій та роботи громадянських інституцій. Його будинок, побудований вченим наприкінці ХІХ століття на гонорар від Кам’янецької міської управи за написання книги про Кам’янець-Подільський, став місцем наукових і громадських зборів, зустрічей творчої інтелігенції. Тут обговорювались плани заснування українського клубу, українського народного університету, автокефалії православної церкви.
Період визвольних змагань 1917-1921 років став насиченим у долі видатного поділлєзнавця. Є. Сіцінський щиро підтримав створення української незалежної держави.
Вже 18-23 квітня на першому вільному єпархіальному з’їзді православного духовенства Поділля протоієрей Є. Сіцінський та національно свідома частина українського духовенства поставили вимогу українізації церкви.
Восени 1918 р. у Кам’янці було засноване Кирило-Мефодіївське братство, яке об’єднало відомих церковних діячів та існувало до листопада 1920 р. Братство заснувало українську парафію при Свято-Миколаївській церкві. Проте єпископ Пимен заборонив протоієрею Сіцінському правити Службу Божу і погрожував позбавити сану.
Євфимій Йосипович, будучи визнаним законовчителем, став одним із активних організаторів і доклав немало зусиль по збудуванню на Поділлі державного українського університету. Як голова Подільського історико-археологічного товариства протоієрей Є. Сіцінський разом з представниками думи, Подільської «Просвіти» і товариства природодослідників увійшов до складу створеної 15 січня 1918 р. спеціальної комісії для вирішення питань заснування вузу. Закон 17 серпня 1918 р. про заснування Кам’янець-Подільського державного українського університету видав гетьман П. Скоропадський. 22 жовтня 1918 року, у день відкриття університету, було велике загальноукраїнське свято. Заступник міністра освіти І. Холодний подякував Є. Сіцінському та членам університетської комісії за величезну працю з будування вищого учбового закладу, який повинен стати українським культурним осередком. Наступного дня гості оглядали Кам’янець, церковно-археологічний музей та інші установи міста. Показував усе і давав пояснення знавець місцевої старовини протоієрей Є. Сіцінський. Непересічність особистості вченого справила значне враження на ректора університету І. Огієнка, і він призначив його парохом університетської церкви св. Миколая, за сумісництвом - помічником бібліотекаря. У серпні-жовтні 1918 р. Є. Сіцінським та членами університетської комісії було проведено формування бібліотеки університету. Її найпершою та головною роботою стало комплектування бібліотечних фондів. Є. Сіцінський безкоштовно передав 23 праці із своєї приватної книгозбірні, однієї з найбільших у місті. 13 березня 1919 року І.І. Огієнко, вже як міністр освіти УНР, призначив Сіцінського приват-доцентом по кафедрі церковної археології. Пізніше йому доручили ще одну дисципліну – історію Поділля на історико-філологічному факультеті. У серпні 1919 р. – обраний головою бібліотечної комісії.
У червні 1919 р. протоієрей Є. Сіцінський, ректор університету І. Огієнко та відомі місцеві діячі виступили ініціаторами утворення Кам’янець-Подільської філії Українського Товариства Червоного Хреста. Сіцінський разом з професорсько-викладацьким складом університету розгорнули значну громадську роботу, допомогали хворим та пораненим воякам армії УНР
У 1929 році центральна влада СРСР вирішила поступово згортати політику «українізації». Паралельно з початком насильницької колективізації сільського господарства та ліквідацією нової економічної політики відновились репресії проти української інтелігенції. Для протидії можливому опору антинародній політиці на селі та з боку інтелігенії України проти деяких її представників влада вирішила застосувати превентивні заходи. Для реалізації цієї мети до керівників усіх вищих навчальних закладів Української Радянської Республіки було направлено спеціальні директиви, у яких вимагали скласти докладну політичну характеристику на викладачів вишів на предмет їхньої лояльності до радянської влади та ідеології партії. Після отримання цих характеристик керівники Радянської України почали відбір «кандидатів» для великого судового процесу проти української інтелігенції, який повинен був продемострувати народові силу і міць влади.
Виконуючи ці настанови, управління Кам’янець-Подільського Інституту Народної Освіти направило до Народного комісаріату освіти матеріали, у яких охарактеризувало академічний склад інституту. Деяких викладачів в цих документах характеризували як «антирадянських осіб, які займаються підривною контреволюційною роботою».
У травні 1929 року в Радянській Україні на підставі секретних даних розпочинаються арешти відомих науковців, вчителів, медиків, колишніх членів політичних партій. Арешти продувжувались увесь рік. Під каток слідства було притягнуто 474 особи. Серед яких колишні діячі Української Центральної Ради (С. Єфремов, А. Ніковський), історики України ( М. Слабченко, Й. Гермайзе) священики УАПЦ та інші. Всім цим людям інкримували участь у « Спілці визволення України», яка за свою мету ставила « повалення і знищення радянської влади в Україні і реставрацію буржуазно-капіталістичного ладу».
Арешти українських культурно-освітніх діячів відбулись і в Кам’янець-Подільському . Улітку 1929 р. було зарештовано історика Поділля Євтима Сіцінського, секретаря місцевого наукового товариства при ВУАН Юхима Філя, професора Інституту народної освіти зоолога Олексу Кожухіва, викладачів сільськогосподарського інституту Миколу Величковського та Йосипа Кобилянського. Вибір арештованих не випадковий. На момент арешту Євтим Сіцінський мав великий авторитет серед місцевого населення і підтримував наукові контакти із академіком М. Грушевським, іншими українськими вченими із республіки, був одним із лідерів краєзнавчого руху. Юхим Філь входив до міського бюро курсів з українознавства, розробляв для них програми, постійно друкував свої роботи у місцевих періодичних виданнях. . Інші заарештовані раніше активно брали участь у Українській революції 1917- 1921 рр., будучи членами рідних українських політичних партій.
Під час фальсфікації цієї справи використовували свідчення міфічних керівників «СВУ» , які були вирвані слідчими. Так, Володимир Чехівський, активний діяч УАПЦ (який був викладачем Подільської духовної академії і одним із керівників українського руху в Подільській губернії на початку XX ст.) на допиті 9 вересня 1929 р. заявив, що «з діячів у Кам’янці називали на організаційній нараді Є.Сіцінського, як кандидата до філії «СВУ», оскільки він був членом старої дореволюційної української громади».
Заарештований у справі «СВУ» В. Дурдуківський на допитах говорив про наявність філій «СВУ» у Вінниці на чолі з Валентином Отамановським та в Кам’янці-Подільському на чолі з Євтимом Сіцінським, але конкретних фактів про їхню начебто контрреволюційну роботу не вказав.
Протягом місяців слідчі тиснули на арештованого, використовували фальшиві свідчення зарештованих вчених Києва. Однак, Є.Сіцінський рішуче відкидав усі звинувачення в тому, що Кам’янець-Подільське наукове товариство при ВУАН, створене за його активної участі, вело роботу по підготовці і вихованню молоді для боротьби з радянською владою. Він визнав лише своє перебування у товаристві «Просвіта», але винним у проведенні підривної антирадянської роботи себе не вважав.
Тому для успішного проведення слідства і тиску на заарештованих міська влада вирішила влаштувати мітинги в різних навчальних закладах Кам’янець-Подільського, де усі виступаючі активно та одностайно засуджували діяльнісь заарештованих осіб. Так у резолюції мітингу який відбувався у листопаді 1929 р., говорилось: «Ми, студентство, професура, викладачі та робітники Кам’янецьких вишів висловлюємо наш гнів та обурення тим політичним недобиткам петлюрівщини, тим чорносотенцям науки, що поважилися знання наукових робітників використовувати для своєї контрреволюційної роботи».
Час минав, а слідчі ніяк не могли вирвати від заарештованих жодних свідчень про те, що у Кам’янці-Подільському начебто діяла антирадянська організація. Але план міського ГПУ організувати гучну кримінальну справу Кам’янецької філії «СВУ» провалився. Жоден заарештований не визнав себе винним, тому для участі у великому центральному процесі у Харкові вони не підходили. Їх судила трійка при колегії ГПУ УСРР у Кам’янці-Подільському в лютому 1930 р. Рішенням судової трійки при колегії ГПУ УСРР 24 лютого 1930 р. підсудні отримали від трьох до семи років позбавлення волі, до п’яти років концтаборів.
Є. Сіцінський, враховуючи його похилий вік, був звільнений, але до активної наукової участі та освітньому житті міста вже не повернувся.
У творчому доробку Євтима Сіцінського - понад 200 праць, які присвячені археології, історії, релігії, мистецтву, архітектурі, етнографії, фольклору Поділля. Серед них особливе місце в історіографії займає книга Сіцінського "Город Каменец-Подольский" (1895). Наукова спадщина Євтима Йосиповича Сіцінського і нині є актуальною для дослідників краю і потребує детального вивчення і популяризації.
Євтим Сіцінський був активним організатором національно-релігійного життя на Поділлі. Обов’язок вдячності вимагає від нас поставити цього українського священика в почесний ряд людей високого сумління, незаплямованої честі, людей сповнених обов’язку перед рідною землею, людей, якими славиться Україна і перед пам’яттю яких вона завжди схилятиме чоло.
