Договір про ненапад між Німеччиною та СРСР (Пакт Молотова-Ріббентропа), який був укладений 23 серпня 1939 р., створив можливість для початку війни. Відповідно до таємного додатку цього Пакту, Центральна та Східна Європа ділилася між двома державами. Землі, заселені переважно українцями, потрапляли під окупаційний вплив СРСР, який розпочав свою репресивну діяльність щодо населення. З початком нападу нацистської Німеччини на СРСР, одна окупація змінилася іншою. Саме це спонукало багатьох українців чинити спротив, організовувати підпілля та боротися різними методами з окупантами. Але якщо одні бажали вигнання німецьких окупантів, то інші жадали визволення від обох диктатур. Серед останніх були діячі ОУН, УПА та ідейно близьких до них громадян, які перебували на окупованих територіях. Це було своєрідним продовженням національної революції 1917–1921 рр., за час якої місто Проскурів часто перебувало у гущі подій. Діяльність ОУН проводилася двома напрямками та організаціями. Більш радикальними були «бандерівці», вони намагалися встановити українське самоврядування, створювали самооборону. Інша гілка ОУН - «мельниківці» - діяла переважно просвітницькими методами: відроджували чи створювали газети, театри, піклувалися про відродження культури та мови. Головною метою діяльності ОУН була підготовка українців до боротьби зі всіма окупантами. «Мельниківці» вважали, що обидва агресори в боротьбі між собою знесиляться і українці зможуть скористатися цим для встановлення незалежності.
Після проголошення ОУН («бандерівці») у Львові 30 червня 1941 р. "Акту відновлення української держави” розпочинається організація похідних груп ОУН. Друга і третя групи мали проходити через Поділля і, зокрема, через Проскурів. Ці групи мали завдання створити підпільні організації для спротиву окупантам і боротьби за незалежність. З липня 1941 р. до лютого 1944 р. тривав процес організації структур ОУН через діяльність похідних груп, в подальшому провадилася діяльність сформованих проводів ОУН та їх координація з рейдами УПА під час німецької окупації. Учасники похідних груп проводили вибори до місцевих органів влади, скликали мітинги, залучали місцеве населення до роботи оунівських організацій. В Проскурові активно діяли представники однієї з груп брати Михайло та Олександр Петрики. «Мельниківці» ОУН сформували власні похідні групи, які створювали органи української адміністративної влади.
ОУН «мельниківці» сформували управу у Проскурові з 16 осіб. Для прикладу керівником міста був Мирослав Ліщинський, Олександр Маяровський був старостою окружної управи, місцевий банк очолив Тимофій Печинюк. Завідувачем обласного відділу народної освіти став В. Ясінський, В. Скипа – головою Проскурівського району, Т. Апанович – завідуючою Проскурівським відділом освіти і культури, І. Мостицький – начальником таємного відділу міліції, Д. Шаравський – начальником карного відділу міліції, а Зборовський – начальником паспортного відділу.
Окружний провід ОУН розміщувався та діяв в редакції газети "Український голос”, яка спочатку займала чітку проукраїнську позицію.
Організація "мельниківців” опікувалася театром, який перебував тоді у приміщенні колишнього театру М. Шильмана (нині - міський будинок культури).
Під час зустрічі в Проскурові в листопаді 1941 р. місцевого органу ОУН з представником Центру зі Львова було наголошено, що німецькі окупанти вважають українських націоналістів головним своїм ворогом. В кінці 1941 р. розпочалися переслідування та арешти членів ОУН та тих, хто співпрацював з ними, переважно - представників «бандерівців». Окупаційна влада наказувала знищувати без суду членів ОУН-«бандерівців». Саме це на початку 1942 р. призвело до появи підпілля ОУН та початку збройної боротьби проти окупантів. Інша гілка - «мельниківці» - намагалися діяти легально і не вступали у відкриту конфронтацію з окупантами, а ставили за мету проникнення до органів влади, створювали культурно-просвітницькі організації («Просвіта»). У 1942 р. проблемою для ОУН стала позиція щодо нацистських окупантів, що призвело до внутрішнього протистояння і взаємного звинувачення в зраді та переслідуваннях. З ОУН часто співпрацювали інші підпільні організації. Є свідчення про те, що члени ОУН (Бандери) і комуністи співпрацювали разом. В Чемерівцях заступник бургомістра і керівник відділу шкіл і освіти були комуністами, а решта – членами пробандерівської організації "Просвіта” [ОУН в 1942 році. Документи. / Упор. О. Веселова, О. Лисенко, І. Патриляк, В. Сергійчук. Відп. ред. С. Кульчицький. К. : Інститут історії України НАН України, 2006., с. 115]. В липні 1942 р. в Кам’янець-Подільському районі націоналісти і партизани вели активну пропаганду, спрямовану здебільшого проти німецької влади. Виникла потреба у створені власної збройної сили. Впродовж осені-зими 1942–1943 рр. сформовані загони УПА. Серйозні збройні сутички з німецькими окупантами розпочалися з весни 1943 р., а влітку цього ж року були проведені рейди УПА. Окупанти провадили політику переслідування і знищення українських націоналістів. У Проскурові влітку 1943 р. розстріляли провідника північної округи Борисюка. Протягом двох місяців літа 1943 р. повстанці здійснили 686 військових акцій проти німців та нападів на опорні пункти, 1716 саботажів та диверсій на залізниці, 270 атак на господарські об’єкти. [Косик В. Українська Повстанська Армія (Короткий історичний огляд)./ В. Косик / Стрий, 1992., с. 12]. Паралельно з цим розпочалася протидія радянським партизанам, які були тісно пов`язані з підрозділами НКВС. У червні 1943 р. траплялися бойові зіткнення між УПА та радянськими партизанами. Періодично встановлювали й нейтралітет з окремими партизанськими підрозділами, зокрема, в травні 1943 р. з партизанською групою ім. Ф. Михайлова під командуванням А. Одухи. На території центрально-східного Поділля в 1943–1944 рр. не вдалося організувати постійно діючих відділів УПА. Робота спротиву координувалася з групами, які проводили рейди Україною. Протидія окупації батьківщини здійснювалася представниками різних ідеологій та політичних уподобань, але перед небезпекою спільного ворога ця боротьба єднала українців.
Анатолій ВАЛЬЧУК, завідувач сектору МІМХ - музею Проскурівського підпілля | 
