| RSS Реєстрація | Вихід | Вхід Чт, 2017-08-17, 10:47

...


Меню сайту
Ласкаво просимо!
Сьогодні
Погода
мишки teddy bears
Статистика
Головна » 2016 » Травень » 4 » Читаючи між рядків ...старовинні великодні листівки
17:48
Читаючи між рядків ...старовинні великодні листівки

А ви знаєте, що перші художні листівки почали друкуватися в Російській імперії лише наприкінці XIX століття? 

Відомості прo них дуже мізерні, розкидані по різних джерелах початку ХХ століття, які є бібліографічними раритетами. Це номери журналів «Відкритий лист», «Мистецтво і художня промисловість» тощо. Одними з перших російських видавництв, котрі почали випускати художні листівки, були «Піклувальний комітет сестер Червоного Хреста» («Громада святої Євгенії») і петербурзьке видавництво А. Фельтена.

Перші відкриті листи (без ілюстрацій) були введені в обіг у Російській імперії в 1872 році, але право  їх випуску було надано тільки поштовому відомству. І це були зазвичай білі стандартні поштові картки з достатньо цупкого паперу, на яких з одного боку наклеювали поштову марку та вказували адресанта, а на зворотньому вміщалося коротеньке повідомлення, не сховане від стороннього ока.

Власне, пересилати поштою листівки стали в Російській імперії лише з 1894 року.

У тому ж 1894 році через поштовий департамент стало можливим передавати бланки з ілюстраціями, випущені приватними закордонними видавцями. При цьому адресна сторона листівки повинна була мати таке ж оформлення, як у стандартних карток поштового департаменту. Цей дозвіл було надано у відповідь на численні прохання російських підприємців, які звертали увагу уряду на те, що в західноєвропейських країнах ілюстровані листівки вже міцно увійшли в поштове звернення, а в Росії їх випуск штучно стримувався.

Таким чином, у 1894 році з’явилися перші ілюстровані листівки, видані в Росії. Зазвичай вони були видовими і представляли собою колажовані види того чи іншого міста, прикрашені віньєтками. Малюнок поштівки обов’язково супроводжувався написом: «Привіт з (такого-то міста)» або «Уклін з (такого-то міста)». На межі XIX і XX століть видання  ілюстрованих листівок набуло великого розмаху. Дедалі різноманітнішою ставала їхня тематика. Крім листівок з видами міст і місцевостей, тоді ж з’являються листівки з зображеннями типів населення Російської імперії, привітальні, рекламні, гумористичні тощо.











Листівки дореволюційної України у складі Російської імперії теж не поступалися в майстерності закордонним, а іноді й перевершували їх. Неможливо було описати різноманітність існуючих на той час поштових карток. У каталогах видавництв того часу можна зустріти детальне перерахування безлічі видів листівок. 










Приватні видавці наввипередки пропонували поштові картки «рельєфні витонченої роботи», «блискучої емалі», «глянцеві», «емалі з золотом», «аристократичні на кращому полотняному картоні в стилі модерн», «бромосрібні», «плюшеві», «справжні гравюрні з золотим фігурним обрізом» тощо.  





















«Ми, нарешті, можемо привітати своїх рідних і знайомих листівкою з зображенням обрядів з російського життя, а не якогось там німецького, гарним малюнком, в якому все так близько для нас і дорого та сповнено спогадами про завіти російської старовини», –  наголошувало одне з приватних видавництв, рекламуючи свою друковану продукцію.



















Відтоді для Російської імперії листівки стали практично особливим способом мистецтва. Ними прикрашали інтер’єр, їх вставляли в спеціальні альбоми. З 23 держав Всесвітнього поштового союзу лише Російська імперія не дотримувалася встановленого міжнародного стандарту розміру листівки (9х14 см). Для неї було неприпустимим обмежувати фантазію вітчизняних виробників.










Нині особливо цінуються старовинні листівки. які були видруковані  багато років тому. І, напевно, не лише через те, що зараз вони мають поважний вік, але ще й тому що кожна з них має свою власну цікаву історію. Зі старовинними листівками, які зберігаються в приватних колекціях філокартистів та в фондових зібраннях різних музеїв, пов’язано безліч цікавих фактів та людських історій. Ось одна з таких історій.

Якось один лондонський пан вирішив одночасно привітати всіх своїх друзів і знайомих. З цієї нагоди він замовив велику партію листівок з одним простим зображенням. Але, незважаючи на те, що зображення було досить простим, все ж на вироблення однієї листівки витрачалось багато часу, адже на ті часи подібна робота була ручною.

Задоволений пан отримав всю партію замовленого хенд-мейда, але виявилося, що листівок вийшло набагато більше, ніж передбачалося, та ще й деякі з них були браковані – в чомусь не співпадали із взірцем. Та видавець не розгубився: залишки листівок одразу ж були розпродані просто на вулиці перехожим за мізерну ціну, аби лишень здихатися специфічного товару. Нині ж подібні листівки цінуються серед колекціонерів найбільше. Адже, незважаючи на одноманітність малюнка, художник, який виготовляв листівки, під час роботи допускав деякі похибки, що саме і робило кожний екземпляр унікальним. До речі, сучасні цінителі збирають ці листівки через ті відмінності, що на них зустрічаються.

Цікавим фактом у виготовленні листівок є й те, що часом майстри могли використовувати абсолютно унікальні та цікаві матеріали. Використовувались не лише папір і фарба, а ще й пір’я, шовк, шкіра, засушені квіти та й навіть волосся. Цікаво, що на перший погляд важко відрізнити, який саме матеріал використаний. Можна лише здивуватися художньому таланту та яскравості фантазії майстрів.

З’явилися тематичні поштові листівки. Часто предметами зображення на листівках ставали важливі події для країни та світу. Люди намагалися передати свої почуття не лише власним підписом і словами на звороті, але й самим зображенням. Особливо цінуються старовинні листівки, що виходили друком з якимись похибками, через що, власне, й вилучалися з накладу. Нині саме такі екземпляри популярні серед колекціонерів, а тому коштують досить дорого.

Цікавим фактом є й те, що коли на теренах нашої батьківщини стали з’являтися листівки, їх привозили саме з-за кордону. Пізніше на саме зображення наносився друкований російськомовний напис із привітанням. Згодом наші виробники почали розробляти і друкувати свою продукцію самотужки, але спочатку це було досить популярним закордонним запозиченням.











































Не менш цікаво й те, що в дореволюційні часи за листівку сприймали й так звані  «відкриті листи», характерні для Російської імперії. Часом деякі факти вражають своєю незвичайністю. Але все ж це історія, яка залишиться назавжди цінною і незабутньою. 

Колекціонер Катерина Колєснікова, наприклад, ділиться своїми спогадами і думками щодо старовинних поштових листівок. Зокрема, вона пише, що «життя автора таємничим чином пов’язане з долями героїв і творів – нехай навіть ненаписаних. Думка не нова, і все ж, вчергове стикаючись з її підтвердженням, завмираєш у подиві і якомусь містичному захваті. В юності мені подобалося купувати в букіністичних магазинах старі листівки – не лише через особливі старовинні картинки, а насамперед через майже знебарвлені часом рядки на звороті. Ці короткі послання були для мене чимось на кшталт ненароджених, сконцентрованих у декількох рядках романів, сюжети яких можна було вигадувати знову і знову. Завжди в них залишалася недомовленість, що натякає на якусь особливу глибину».

Катерина Колеснікова зокрема наводить приклади текстів старовинних листівок, що потрапили їй до рук. Ось один з них, в якому вочевидь міститься відповідь на великоднє привітання:  «Воістину Воскрес! Щойно  отримав Ваше привітання. Радий несказанно, радий настільки, що до уявного євангельського триразового поцілунку приєдную ще й четвертий, але вже не євангельський. Милий друже мій, грішний, як хотілося б, щоб до тих рядків, на які милуюся зараз, було додано два-три слівця, які Ви, звичайно, розумієте; але доводиться задовольнятися читанням між рядків… Гадаю, що, накидавши ці чотири рядки, Ви, можливо, бажали б додати ще й п’ятий. В. М. Впевнений, що однією з найближчих неділь вранці я буду у Вас».

«Мені здавалося, що автор цього пасхального послання  – один з героїв Достоєвського, швидше за все, герой романа «Бідні люди», Макар Дєвушкін», – пише Катерина Колєснікова.

Читаємо ще одне крізьверстове й крізьчасове великоднє послання: «Христос Воскрес! Моя дорога Ритка! Цілую міцно і сердечно вітаю Тебе зі святом великим Христовим. Бажаю щастя та багато-багато доброго в Твоєму житті. Ти навіть не зумієш створити в своїй уяві ту порожнечу і нудьгу, яку я відчуватиму в ці урочисті дні. Згадай і пожалій бідну Женьку, яка так далеко нині від дорогої батьківщини і своїх рідних. Букви зливаються в одну точку, реву щосилиПиши і не забувай, як проведеш свята».

«Кілька слів у цьому посланні дійсно ніби розмиті водою. – коментує текст старовинної поштівки пані Колєснікова. – Листівка надрукована в Німеччині в 1909 році, і, незважаючи на хронологічні натяжки, «бідна Женька» у моїй уяві була російською емігранткою першої хвилі».

А ось ще рядки, що зацікавили дослідницю старовинних поштівок: «Ти що, чортова пєрєшниця, нічого не пишеш? Пора б мені, то до бісової матері. Чудово знаєш, що твої листи для мене потрібніші за всі інші. Можливо, що в травні того…, тільки тримай язика за зубами і нікому ні Боже мій. Чим займаєшся в даний час і як справи щодо фартоковирянія? Думаю що охулки на руку не кладеш. Надсилай-ка свою пику мені. Привіт хлопцям і дівчатам. Твій Микола».

«Автор цих рядків, написаних у 1911 році, небагатих знаками пунктуації та сповнених екзотичної лексики, – ділиться здогадкою дослідниця, – уявляється мені військовим, який в досить фамільярній та незвичній манері звертається до «милого друга» з пропозицією… руки і серця».

Скільки ж їх – тих історій людського життя – таких схожих одна на одну і таких різних  – у цих знебарвлених часом рядках?… За кожною листівкою  –  збирана людська доля…

Письменниця Ольга Ніфонтова в одній з публікацій ділиться своєю історією, як «…стала героїнею одного з написаних мною романів. Кілька років тому, перебираючи колекцію листівок, я вголос читала чоловікові деякі написи. Попалося мені в руки і пошарпане зображення Києво-Печерської Лаври. Я добре пам’ятала, що текст на звороті ніколи не здавався мені особливо виразним, і що цю листівку я купила саме через картинку. Але тут я почала читати коротке послання – і кожне нове слово дивувало мене дедалі більше.

«Моїй обожнюваній, гаряче улюбленій Олюні, в день Казанської Божої Матері. 1907 22/X/ 1916. З війни, 22 жовтня 1916 р. Люба моя Олюня. Сердечно вітаю Тебе з 9-річчям нашого подружнього життя, яке дало нам багато радощів, міцно, міцно цілую тебе, дітей та матусю і бажаю Вам всього наілучшаго – завжди твій коханий Олександр».

«Олександр і Ольга – наші з чоловіком імена, – пише Ольга Ніфонтова, – і вінчалися ми теж в осіннє свято Казанської ікони Божої Матері, хоча і не прагнули цього особливо – якось так  вийшло.

– Що ж, виходить, принаймні, дев’ять років разом проживемо, – жартома сказав Сашко. – Живі будемо.

Не думаю, що напис на листівці виявиться сценарієм нашого сімейного життя. Але все-таки… Чому багато років тому я обрала в «Букіністі» серед небагатьох інших саме цю листівку?.. Можливо, занадто довго думала я про невідомих, давно померлих людей – так довго і так пильно вдивляючись в їхні обличчя та вигадуючи їхні можливі долі –  що вони втілилися не на папері, а в моєму житті, в мені самій?.. А можливо це сам Господь надіслав мені поштівку, майже знебарвлені рядки якої я змогла прочитати лише згодом?..»

Ось такі цікаві історії виринають з таємничих глибин межі століть в акуратно виведених рукописом рядках на старовинних поштових листівках… 

Переглядів: 320 | Додав: varta
Оберіть мову сайту
Відеоскриня
Фотоподорож

Copyright mimh.org.ua © 2017