| RSS Реєстрація | Вихід | Вхід Сб, 2017-11-18, 22:18

...


Меню сайту
Ласкаво просимо!
Сьогодні
Погода
мишки teddy bears
Статистика
Головна » 2017 » Травень » 25 » Багатовікова історія європейських рис нашого міста
00:02
Багатовікова історія європейських рис нашого міста

Багатовікова історія європейських рис нашого міста

Вікторія ПАПОНОВА, музей історії міста Хмельницького

(опубліковано в рубриці "З минулого в сьогодення" тижневика "Марічка NEWS" № 20 від 17 травня 2017)

18 травня в Міжнародний день музеїв і музей історії міста Хмельницького за багаторічною традицією долучається до міжнародної музейної спільноти, безоплатно відчинивши двері своїх затишних залів перед кожним бажаючим доторкнутися до історії рідного міста. І сьогодні кортить розповісти шановному читачеві саме про те, чим живе і дихає наш музей у переплетенні фактів про чи не шістсотрічну саме європейську історію Плоскирова-Проскурова-Хмельницького в його одвічному прагненні до європеїзації зі збереженням власного триєдиного симбіозу трьох культур, які створили, вберегли та розвинули невеличке селище Плоскирівці до розмаху обласного центру України – міста Хмельницького.

Чи могло бути в такого невеличкого стародавнього містечка, як наш Плоскирів, щось дійсно спільне з європейськими країнами? Авжеж! Саме про це свідчать наукові факти й дописи про історію стародавнього Плоскирова: адже саме поляки заснували PLOSKІRОW URBS MUNITA – місто Плоскирів з укріпленнями за далеких часів Середньовіччя, де й звели Плоскирівську фортецю. Як і чому це сталося? Чому селу з малочисельним населенням довелося стати успішним містом на мапі України?

Плоскирів у XVI–XVII століттях вважався важливим форпостом на шляху, котрий проходив через болота колишнього озера Амадока з Поділля на Волинь. Укріплене природним шляхом – оточене з трьох боків непролазними грузкими природними утвореннями – болотами село Плоскирівці полякам у XV столітті залишалося лише укріпити в східному та південно-східному напрямках, для чого за розою вітрів пізніше саме так і виростають навколо Плоскирова височезні вали та з’являється рукотворне русло системи рвів, яке, оточивши разом з водами рік Рів і Плоскої, перетворює його на рівнинний штучний острів. Адже через болота везти здалека підводами каміння до місцини, де, крім глини і торфу, геть немає нічого з природних копалин, було б нерозумно. Та й на часи XVI століття муровані фортеці визнають архаїчними фортифікаціями, які вже тоді через винайдення гармат і гарматних ядер виходять з числа неприступних. Адже муровані стіни запросто вже можна було пробити гарматними ядрами. Саме тоді й виникає певна західноєвропейська «мода» на земляні бастіонні фортеці.

Таким чином, з’являється, до прикладу польське місто-фортеця Замость. Зважаючи на об’єднуючу історичну складову польського Замостя та українського Плоскирова, власне, непогано було б нашим містам поріднитися – на це б і сама муза Історії богиня Кліо запоручилася. Чому так?

 А все насправді просто. З об’єднувальних рис європеїзації нашому місту пощастило навіть з початку його заснування та з часів першої писемної згадки про Плоскирівці далекого 1431 року, коли король Польський Владислав ІІ Ягайло вперше надає в посесію (оренду) село Плоскирівці та село Голисин шляхетному польському пану з Кам’янця Янові Чанстуловькому. З писемних джерел відомо, що плоскирівські фортифікації взявся зводити сам Бернардо Морандо – італійський зодчий, котрий – увага! – зводив у XVI столітті не одну фортецю в країнах Західної Європи, зокрема, до прикладу, так зване ідеальне місто – польський Замость, крім того, оборонні шанці Високого Замку у Львові. Овва! Несподівано, чи не так? І, зважте, Високого Замку у Львові давно немає, а ось шанцями досі кожен бажаючий дістається найвищої точки Львова – саме тієї місцини, де й височів колись Високий Замок.

Об’єднуючі ланцюжки обіймають і обплітають спільну українсько-польську історію цих споруд. Виявляється, і власник у Замостя та Плоскирівців був один – а саме, чи не найвпливовіша родина часів польсько-литовської доби – родина канцлера Польського Яна Замойського. Зважаючи на те, що цей чин при дворі короля Польського вважався на кшталт нинішнього Прем’єр-міністра, й впливовість його родини мала майже чарівну рушійну силу.

Отже, щасливчиком можна вважати наше містечко, що потопало посеред грузьких заплав і фактично не було достатньо заселеним, адже в ньому й прохарчуватися було в часи Середньовіччя не так то й просто: земля була непридатна для оброблення. Та зважаючи на його локальну оборонну цінність, селище Плоскирівці в Метриці Литовській багато разів поспіль на багатьох аркушах цього зводу архівних документів польсько-литовської доби згадується в парі з Голисином (нині село Олешин у передмісті Хмельницького), адже саме Голисин був своєрідним «годувальником» Плоскирова досить тривалий час. Продовольство привозили до Плоскирова з Голисина на підводах через греблю, саме там, де нині міст через Південний Буг поблизу ТРЦ «Оазис».

Знову ж таки, історичним щасливчиком тут виявилось село Плоскирівці, якому долею довелося опинитися в болотах і стати фортецею, хоча й укріпленою з боку суші насипними земляними валами, підпертими звичайним дерев’яним частоколом, до речі привезеним також із менш історично везучого Голисина. Ремарка: село Плоскирівці за майже шість століть перетворилося на успішний торговельний та обласний центр України – місто Хмельницький, а його колишній «годувальник», «розбудовник» та майже «брат-близнюк» на пагорбі село Голисин, без якого неможливе було б життя ані в Плоскировцях, ані в Плоскирові без його харчів, є і донині селом у передмісті Хмельницького, щоправда з трохи зміненою назвою – Олешин.

А в щасливчика Плоскирова відтоді попереду виявилося ще багато таких фартових історичних збігів обставин, через які він отримував певні преференції, що надавало йому змогу набирати впевнених обертів у цивілізаційному розвитку.

Заінтриговані? Ви обов’язково про все дізнаєтеся, якщо читатимете наші дописи й надалі.

Якщо казати детальніше про стародавні європейські риси нашого міста, то виявиться, що для цього навіть і не потрібно ходити архівами, вишукуючи рідкісні нотатки в стародавніх літописах. Усе набагато простіше, адже лежить на поверхні й видно неозброєним оком: про багатовікову історію європейських рис нашого міста може розповісти хоча б його герб. Людині, яка знається на геральдиці, варто лише поглянути на герб Хмельницького, і стане зрозуміло, що наше місто свого часу удостоїлось честі отримати Магдебурзьке право, що саме ми й відзначали минулоріч – 450 років з часу надання Плоскирову Магдебурзького права, про яке ми розповідали в одній з попередніх статей. А про це каже геральдична деталь, яка декому нагадує корону, а декому скидається на верхівку мурованої стародавньої вежі. Історія самого герба, який носить геральдичну назву «Єліта», сягає часів, які за століття передують часам першої писемної згадки про село Плоскирівці, та теж пов’язана з родинним гербом шляхетної фамілії Замойських, про що ми писали в одній з перших статей тижневика «Марічка NEWS». Отож, читайте нас! Не проґавте цікаве про історію рідного міста – просто і доступно!

Переглядів: 89 | Додав: varta
Оберіть мову сайту
Відеоскриня
Фотоподорож

Copyright mimh.org.ua © 2017