Пластуни запозичили свою назву у спецiальних пiхотних вiддiлiв українського козацького вiйська XVI ст. - пластунiв, призначенням яких було ведення розвiдувальної і спостережної служби. Ця самоназва цілком відповідає за змістом поняттю «скаут», «скаутинг»: з англійської – « scout» - означає «розвідник», «шпигун». Поштовхом для виникнення українського скаутського руху став міжнародний скаутинґ, що почав поширюватися в світі з 1908 р. після виходу книги англійського генерала P. Бейден-Пауелла "Скаутинґ для хлопців" ("Scouting for Boys"). Роберт Бейден-Пауелл влітку 1907 року провів перший скаутський табір для 20 хлопців з різних частин Лондона і різного соціального походження від дітей лордів до жебраків на острові Браунсі на Ла-Манші, і ця акція стало прикладом для наслідування. На самого ж лорда Бейден-Пауелла сильно вплинули ідеї канадського письменника, ідеолога скаутського руху, творця навчально-виховної програми «Життя по-індіанськи», автора «Берестяного згортка» та «Підручника бой-скаута», роману «Маленькі дикуни» Ернеста Томпсона Сетона.
За Робертом Бейден-Пауеллом, термін «пластування» означає систему громадянського виховання для хлопців і дівчат за допомогою гри, вдосконалення юних громадян, особливо в питаннях характеру, морального та фізичного здоров`я, щоб вони могли ефективно служити громаді і суспільству. Виховник вважав, що найкраще для юних здобувати необхідні моральні й фізичні якості на природі, в умовах таборування. Саме у вивченні природи він вбачав основну відмінність між Пластом та звичайними юнацькими об`єднаннями: «Дослідження природи – це найкращий спосіб розширити світогляд юнаків, а також, якщо виховник не упустить цього моменту, прищепити любов до краси природи і, таким чином, до мистецтва, що є джерелом вищої насолоди життям».
В Україні ж - ще від створення перших пластових гуртків у 1911 р. - Пласт одразу ж став важливою невіддільною частиною українського національно-визвольного руху. Як наголошує дослідник Пласту Володимир Окаринський, «можна сказати, що саме з цією метою його, власне, й було створено». Пласт (інші історичні назви: Український Пласт, Український Пластовий Улад, скорочено – УПУ; Організація Української Молоді Пласт, нові назви: Пласт – Українська Скаутська Організація і Пласт – Національна Скаутська Організація України) – це «організація української молоді для патріотичного всебічного самовиховання», - так окреслив її основоположник доктор Олександр Тисовський.
Головним завданням, яке поставили перед організацією її засновники, було виховання (створення умов для самовиховання) українця-державника – борця за незалежну Українську Державу, а згодом – провідника і доброго громадянина цієї держави.
Першим гуртком, що зайнявся саме військовим вихованням і вишколом української молоді для майбутньої збройної боротьби за самостійну Україну, став таємний гурток «Пласт», що виник за ініціативою студента філософічного факультету Львівського університету Івана Чмоли восени 1911 року. Засновниками і діяльними членами цього гуртка, поряд з І. Чмолою, були відомі пізніше старшини Українських Січових Стрільців: В. Кучабський, О. Кучерішка, О. Яримович, Р. Сушко...
Прикметним став життєвий шлях низки визначних діячів українського визвольного, які вийшли з Пласту: Пласт - стрілецькі товариства – Легіон УСС- Корпус Січових Стрільців Армії УНР або УГА - Українська Військова Організація... Пластуни відіграли видатну роль у Листопадовому чині, наслідком якого постала ЗУНР. І в усій Українській революції 1917-1921 років. Одним з найбільших масових заходів, що виявив потужність українського скаутського руху, став Шевченківський здвиг 28 червня 1914 р. у Львові за участі 12000 чоловік – учасників «Січі», «Сокола», товариств УСС, ПЛАСТУ та спортивних дружин.
Отже, Пласт, як найстаріша українська скаутська організація, виник у Галичині в 1911—1912 p.p., відразу поширився на Буковину, а після визвольних змагань — на Волинь, Закарпаття й еміграцію.
Та не лише в Галичині український скаутський рух поєднав у собі світову скаутську виховну методу і засади з національним змістом, пов'язаним з козацтвом. У той же час – перед Першою світовою війною - по всій Україні постали козакофільські, таємні гуртки студентської і шкільної молоді, громади. Так, серед предтеч скаутського руху Центральної України була таємна юнацька організація при Кам'янець-Подільській духовній семінарії "Запорозька Січ", що діяла у 1895—1900 роках на чолі зі старшим учнем закладу "полковником" Ісаєю Сулковським.
Про її діяльність повідомляє один з учасників цього гуртка, а згодом – провідник Пластового руху Павло Богацький (пластове ім`я – «Тигр») в статті «Предтечі і початки Пластового руху на центральних землях України»(Фрагменти спогадів), надрукованій в збірнику «Пластовий шлях» за 1951 рік. «Січовики» плекали козацькі традиції, прибирали собі псевдоніми козаків — історичних або літературних героїв, виробляли дерев'яну "зброю", особливої ваги надавали фізичному гартові і життю серед природи. Кожен відділ мав свою відзнаку — гілку дерева, котру носив на шапці. Збиралися після занять у саду під скелею, що пізніше належав знаному громадському діячеві Григорію Солусі. Вчилися куховарити, причому, розкладали лише живий вогонь за допомогою кресала з кременя. Головні фізичні вправи: вміти вилазити на високі дерева і плигати з гілки на гілку, вилазити на скелі без допоміжного приладдя, скакати з гори на близькі дерева. Ночувати в печерах, що їх самі викопували в скелі, вправлятися у плаванні на човнах, плотах (дарабах), що їх самі в`язали, на дерев`яних колодах. Вчилися плавати, рятувати потопельників. Опікуном організації був художник Жудін, який запровадив ідеологічні засади цієї організації за допомогою української пісні, загадок, народних легенд та переказів, історії Поділля.
Павло Богацький визнавав: «Після його оповідань ми зрозуміли, що то є: любов до Батьківщини, пошана до старших, товариськість, відвага, чесність і все інше, що згуртовує і кріпить товариство...»
Три роки занять в гуртку стали для Павла Богацького школою самовиховання і заклали підвалини світогляду. Отож, коли в 1907-1908 роках він стає студентом Київської політехніки, то відразу ж знаходить «своїх» - вступає до скаутського гуртка, заснованого в Києві за системою Сетона-Томсона лікарем Олександром Анохіним. Однак, цей гурток був російським «великодержавницьким» за ідеологією. Відомо про існування подібних скаутських організацій до 1917 року на території Центральної та Східної України в містах: Одеса, Бахмут, Олександрівськ, Харків, Краснодар... Серед власне українських за духом скаутських організацій Великої України тих часів слід згадати про скаутську дружину, засновану в Бахмутському повіті на Катеринославщині 1909 року лікарем Антоном Гончаренком. Під час Першої світової війни брат А. Гончаренка Юрій Гончаренко організовує український скаутський відділ в Ізмаїлі на Бесарабщині. У Києві 1917 року постав скаутський гурток при Українському клубі. Його активістами були Олексій Яремченко, Микола Мороз, Степаненко, Гайдовський... В березні 1917-го виник український бой-скаутський загін під керівництвом Василя Плюща в Чернігові. В травні 1917 заснував українські скаутські відділи – «Перший Білоцерківський курінь українських юнаків-скаутів» - в гімназіях Білої Церкви Євген Слабченко (скаутський і творчий псевдонім «Деслав»), згодом відомий кінорежисер. Юнаки-скаути носили вишитий на сорочці тризуб. Гаслом юнаків було козацьке «Вартуй!», що символізувало готовність виконувати урочисту обіцянку і скаутський закон. Тоді ж діють скаутські загони в Катеринославі (Дніпро), Житомирі, Вінниці, Каневі, Ржищеві, Харкові, Одесі, Кам`янці-Подільському та інших містах України. У 1918–му Євген Слабченко організував в Києві дружини олд-скаутів (віком понад 18 років). До скаутського загону, організованого Дашкевичем в 1917-1918 роках, належав син Павла Скоропадського - Данило.
Не дивно, що в УНР та в Українській Державі Гетьмана Скоропадського українському скаутингу надавалася усіляка підтримка. В Києві було створено «Всеукраїнську Скаутову Раду», якій підпорядковувалися скаутські організації Київщини, Поділля. Влітку 1918 р. Гетьман Скоропадський видав розпорядження про творення скаутських організацій при середніх школах. Дуже прихильно ставився до українського скаутського руху голова Директорії УНР, Головний Отаман Армії УНР Симон Петлюра. Зокрема, він мав у м. Кам`янці декілька розмов з Є. Слабченком у справі поширення скаутингу серед української молоді. Існують свідчення про те, що в 1918 р. почали засновувати Пласт у школах галичани на Поділлі.
Зокрема, значним осередком розвитку скаутингу був Кам`янець-Подільський у період, коли там перебувала Директорія УНР. В самій тодішній столиці УНР – Кам`янці подолянин, відомий військовий і культурний діяч Павло Богацький – тоді отаман Коша Охорони Республіканського ладу за розпорядженням військового міністерства УНР став начальником комісії для військових юнацьких шкіл, Січей і Пласту в Україні. Про це він згадував у статтях: «Предтечі і початки Пластового Руху на Центральних Землях України (Фрагменти спогадів)» та «До історії Пласту на Україні».
У 1919 р. старшини українського війська – наддніпрянці та галичани – спільно створили в Кам`янці товариство «Мати-Січ», організовували «Січі» в місті і повітах. Січова Рада дбала й про організацію відділів «Молодої Січі» як форми фізичного й морального виховання української молоді в Українській Республіці під керівництвом культурно-освітнього відділу військового міністерства та міністерства освіти. Під час польської окупації взимку 1920-го ентузіасти пластового руху в Кам`янці професор Йосип Пеленський, доктор Когут, сотник Саєвич, Остафійчук дбали, щоб скаутська справа жила. Скаутські загони діяли у всіх школах Кам`янця-Подільського. У квітні 1920 р. організовано при «Мати–Січі» Головну пластову Раду. Почесним головою обрано Кошового отамана «Мати-Січі» Павла Богацького. Очолив Раду пластун Петро Зазуляк. Згодом головою ГПР був Йосип Пеленський, а його заступницею – Софія Русова. Серед членів кам`янецької ГПР представники різних регіонів України, студенти. Пластовий кіш у Кам`янці при гімназії ім. С. Руданського влітку 1920 р. охоплював понад 200 учнів цієї гімназії та технічної школи, крім того, тоді почалася організація дівочого Пласту в трьох вищих початкових школах і в жіночій селянській гімназії. Пластуни Кам`янця започаткували кілька традиційних урочистих масових заходів, зокрема, свято посвячення пластового прапора в університетській церкві у перший день Зелених свят. 6 червня 1920 року пластуни складали урочисту обітницю-присягу. З вітаннями-промовами до скаутів зверталися ректор університету, міністр, професор І. Огієнко, директор гімназії ім. С. Руданського Козинець, професор В. Біднов, від ГПР – Петро Зазуляк.
Слід згадати й про розвиток на Подільських землях у тодішній період ще однієї, спорідненої з Пластом організації, про яку вже згадувалося, - пожежно-руханкового товариства «Січ». В лютому 1919 р. засновник товариства «Січ» та січового руху в Галичині, адвокат, доктор права, один із засновників Української радикальної партії, депутат Віденського парламенту, публіцист, видавець Кирило Трильовський засновує у Вінниці, де на той час перебували Директорія та уряд УНР, Головний Січовий Комітет. Січовими організаторами та інструкторами мали стати «січовики» з Галичини. Через більшовицьку окупацію Поділля не одразу вдалося приступити до праці. Ініціативу К. Трильовського розвинув у місті Кам`янці делегат УНРади ЗУНР та Трудового Конгресу, гуцульський громадсько-політичний діяч, письменник Петро Шекерик-Доників. Як засвідчив він у своєму спогаді «Спроби Січової організації на Україні», агітаційна робота, розпочата ним серед селян Кам`янеччини, принесла несподівано вдячні плоди. І вже 21 жовтня 1919 року Петро Шекерик-Доників разом зі своїм сподвижником Андрієм Шмигельським, депутатом УНРади зі Збаражчини, виголосили доповіді про січовий рух в Кам`янецькому університеті та створили Січовий комітет. Одразу ж до організації вписалося кілька десятків охочих. Того ж дня в домі «Просвіти» урочисто відбулися перші загальні збори «Січі». Кошовим обрано Павла Богацького, Січовим батьком – полковника Лордченка, Січовою маткою – пані Літинську. Січовики організовували збірки і вправи. Невдовзі організація вже мала понад 300 учасників – чоловіків і жіноцтва, охоче записувалися селяни довколишніх сіл. В Подільській губернії планували зорганізувати понад 50 «Січей». Кам`янецька «Січ» узгодила у військовому Міністерстві УНР посадові оклади для 22-х січових організаторів-галичан, котрі мали закласти осередки «Січі» в кожному повіті.
Ось і в Проскурові восени 1919 року організовує пожежно-руханкове товариство «Січ» побратим Петра Шекерика-Дониківа Андрій Шмигельський, який був направлений в повітове місто з Кам`янця на педагогічну працю. Андрій Шмигельський – селянин, політик, журналіст, громадський діяч, член Української соціал-демократичної партії, депутат Галицького сейму, депутат Трудового конгресу України.
Брав участь в урочистостях до свята Злуки УНР та ЗУНР. Народився в селі Залужжя Збаразького повіту. Учасник польсько-української війни, належав до Збаразького куреня 17-ї бригади УГА. Разом з багатьма галицькими діячами переїхав за Збруч до Кам`янця в липні 1919 року. На жаль, Андрій Шмигельський помер від тифу 27 грудня 1919 р. в Проскурові. Є відомості, що був похований на міському кладовищі, але, де саме його могила, - нині невідомо.
Українські скаутські загони і за зовнішніми ознаками (термінологія, однострій, програма – починаючи з пісень, володіння українською мовою і закінчуючи обов`язковим знанням історії, літератури України), і за змістом та формами діяльності – мали національний характер.
Тому з встановленням окупаційного більшовицького режиму відбувається масовий розпуск скаутських загонів. Пластові дружини деякий час діють у підпіллі, як у Білій Церкві, де кілька сотень пластунів працювали нелегально до 1922 р. під проводом Є. Слабченка. Пластуни беруть участь і в підпільному визвольному русі, зокрема у складі СВУ і СУМ. Чимало колишніх скаутів опинилося в більшовицьких концтаборах. Чільні ж організатори та діячі Пласту відновили розвиток організації в еміграції, головним чином, в Чехословаччині. В міжвоєнний період Пласт активно діяв в Галичині, на Закарпатті й Волині. У 1930 роцi лише на захiдноукраїнських землях Пласт нараховував понад 6000 членiв.
З приходом радянської влади в захiдну Україну всi українськi органiзацiї були забороненi. Колишнi пластуни стали одними з перших жертв масових репресiй, а вiдразу пiсля початку II світової вiйни, влiтку 1941 року, органами НКВС були розстрiлянi Петро Франко та Iван Чмола. З початком Другої світової війни діяльність Пласту припинилася.
По закінченню вiйни Пласт відновив свою діяльність в країнах, де є українська діаспора, 6-7 жовтня 1945 року в Німеччині вiдбулась пластова конференцiя, на
якiй було вiдновлено дiяльнiсть Союзу українських пластунiв емiгрантiв (СУПЕ). Виходили журнали "Молоде життя", "На слiдi", "Записки українського пластуна", "Пластовий шлях" i цiла низка iнших пластових видань.
Починаючи з 1950 року Український Пласт розгорнув активну дiяльнiсть в Австралiї, Аргентинi, Канадi, Великобританiї, США, Нiмеччинi та багатьох інших країнах.
У 1957 роцi з нагоди 45-рiччя Пласту на "Пластовій сiчі" (пластова оселя в Канаді) вiдбулася перша мiжкрайова пластова зустрiч. Згодом такі зустрічі вiдбувалися в США, Нiмеччинi, Канадi, Америцi, Австралiї кожні чотири роки i збирали пластову молодь з цiлого свiту. З 1962 року в США почали проводити мистецький пластовий фестиваль для юнацтва США та Канади "Орликiада".
У 1964 року вперше вiдбувся мiжкрайовий вишкiльний табiр „Лiсова школа”. На теренах США та Канади проводяться також мiжкрайовi навчальнi табори "Золота булава", "Школа Булавних", "Рада Орлиного Вогню".
З 1989 року Пласт почав відроджуватись в Україні. Перші пластові осередки з’явилися на території Львівської області. При Науковому товаристві
ім. Т. Г. Шевченка було започатковано «Школу виховника» для Пласту. 22 лютого 1990 року міська рада Львова затвердила Статут пластового товариства.
Наступного року Пласт поширив свою діяльність на сусідні Тернопільську, Івано-Франківську, Волинську, Закарпатську та Рівненську області.
З 1989 року і в нашому місті Хмельницькому вже діяла відновлена Українська Скаутська Організація ПЛАСТ.
Вишкіл пластунів у штаб-квартирі хмельницьких рухівців по вулиці Пилипчука, 43 проводила членкиня проводу міської організації РУХу пані Галина Барабаш.
У 1991 році пластуни представляли Україну на 17-му Світовому джемборі скаутів у Південній Кореї. Тоді ж таки було проведено перший україно-американський пластовий мандрівний табір «Стежки культури».
Пласт – Національна скаутська організація України, зареєстрована Міністерством юстиції України 29 грудня 1992 року, свідоцтво №365.
Нині ПЛАСТ, або Український Пластовий Улад, це - організація української молоді для всебічного патріотичного самовиховання, в якій за виховними методами міжнародного скаутингу, поєднаними з українськими національними традиціями й цілями, діти й молодь готуються стати духовно і фізично повноцінними громадянами.
Крім молоді, в Пласті об’єднуються й старші віком, котрі виховані в цій організації, і бажають допомагати, як виховники й опікуни. До речі, членство в Пласті є пожиттєвим. На сьогодні Пласті об`єднує в Україні щонайменше 10000 учасників у понад сотні осередків. Діє міська організація - Пластова станиця Хмельницький - й у нашому обласному центрі.
Ідейні основи Пласту визначені у трьох головних обов’язках пластуна, що є складовою частиною пластової присяги: «Присягаюсь своєю честю, що робитиму все, що в моїй силі, щоб бути вірним Богові й Україні, помагати іншим, жити за пластовим законом і слухатись пластового проводу». Пластовий закон каже, що справжній «Пластун славний, сумлінний, точний, ощадний, справедливий, увічливий, братерський і доброзичливий, зрівноважений, корисний, слухняний пл. старшині, пильний, дбає про своє здоров’я, любить красу і дбає про неї, завжди доброї гадки». Пластуни вітаються гаслом: «Сильно, красно, обережно, бистро!» скорочено: СКОБ, що є одночасно назвою орла, який живе на Україні. Гербом, або емблемою Пласту є український тризуб і біла трилиста лілея, символ скаутського руху, сплетені в одну гармонійну цілісність. Цей герб став символом ідейної єдності цілого пластового руху — на рідних землях та поза їх межами.
Три лілеї також символізують три головні обов'язки пластуна, а тризуб вказує на те, що Пласт — це українська організація. Пластуни, що склали Пластову присягу, носять його, як відзнаку приналежності до ПЛАСТУ. Окрім того, трилиста лілея — це відзнака скаутів у всьому світі, що у різних країнах по-різному поєднана із іншими символами.
Пласт активно співпрацює з органами державної влади та громадськими організаціями, реалізуючи різноманітні соціальні та виховні програми. Поряд з традиційним проведенням літніх та зимових оздоровчих та відпочинкових таборів, фестивалів, семінарів-тренінгів, міжнародних зустрічей, з 1998 року Пласт проводить Всеукраїнську акцію "Вифлеємський вогонь миру”.
У грудні 2019 року Верховна Рада України проголосувала за законопроєкт «Про визнання пластового руху та особливості державної підтримки пластового, скаутського руху». 13 січня 2020 року Президент України підписав закон про державну підтримку Пласту.
