Символічною хвилиною мовчання зібрання віддало шану Герою, поклавши квіти біля портрету Воїна на вулиці Проскурівській.
Взяли участь у Вечорі пам’яті Миколи Тараса в музеї історії міста Хмельницького його мама Наталія Миколаївна Тарас, вдова загиблого Альона Колонога, родичі, друзі, реконструктори, побратими, історики, музейники, колеги, люди, котрі знали його особисто.
До присутніх звернулася директор музею пані Галина Барабаш:
«Дуже важко передати той біль від утрати, який ми відчуваємо, втративши таку людину. Микола Іванович Тарас мужньо і без коливань став на захист України першого ж дня повномасштабного вторгнення, вступивши у 86 Хмельницький окремий батальйон ТрО 106-ї бригади ТрО (106 ОБр ТрО, в/ч А7034). Впродовж майже двох з половиною років стрілець 3 роти 3 взводу Микола Тарас вважався безвісти зниклим, відтоді як у травні 2022 року з ним було втрачено зв’язок… Понад два роки тривав його пошук, а з ним і жевріла надія на те, що Коля в полоні і що він обов’язково повернеться… Однак останки Героя, ідентифіковані за ДНК-експертизою, були знайдені завдяки зусиллям гуманітарної місії «На щиті» у так званому Шервудському лісі, що поблизу села Богородичне Святогірської міської громади Краматорського району Донецької області, де 11 травня 2022 року Микола Тарас загинув від ворожої кулі під час виконання бойового завдання. Хтозна, що очікувало би нас із вами, якби не наші відважні оборонці, які без вагань стали на захист рідної землі, власної домівки, дорогої родини… Якби не такі сміливці, як Микола Тарас, чи втрималась би Україна? Чи вистояли би Київ, Харків, Дніпро?.. Вічна шана Миколі Тарасу! Герою слава!»
Під час заходу особиста колекція історичного реконструктора і волонтера Миколи Тараса, що налічує 110 предметів, офіційно отримала охоронний статус Музейного фонду України, адже Наталія Миколаївна, мама Колі, передала колекцію сина в основний фонд музею історії міста Хмельницького за актами приймання-передачі цих предметів на постійне збереження.
За вагому допомогу у створенні Зали середньовічної реконструкції імені Миколи Тараса у музеї історії міста Хмельницького пані Наталія Тарас відзначена Подякою управління культури і туризму Хмельницької міської ради.
Присутні на меморіальному заході ділилися спогадами про реконструктора і волонтера музею Миколу Тараса, завдячуючи якому в експозиції музею предметно представлена доба Середньовіччя.
«Коля – особлива для нас, музейників, людина, ‒ поділилася Вікторія Папонова, провідний зберігач фондів музею історії міста Хмельницького. ‒ Ґречний, благородний, та й навіть шляхетний – він був наче істинним лицарем з іншого часу і виміру, водночас залишаючись вірним реальності, проживаючи життя тут і зараз. З ним неможливо було перетнутись у соцмережах ‒ ця людина дії воліла жити з користю для суспільства і родини, не марнуючи жодної хвилини. Трепетне ставлення до сина Ромчика, якому цьогоріч виповнюється сім років, та до дружини Альони викликали в нас почуття поваги і розуміння: чи не найбільше в житті цінував він близьких, був люблячим сином, турботливим батьком, вірним і ніжним чоловіком. А для нас він був надійним другом, безкорисливим і щирим. У кожного музею є душа. Вона як ріка, і здебільшого її течію спрямовують люди, які музеєм опікуються, обумовлюють його розвиток, які ним живуть, ним надихаються… Вони і є музей, – впевнена музейниця. ‒ Такою складовою душі музею історії міста Хмельницького близько 12 років був непересічний хмельничанин, історичний реконструктор, величезний друг і відданий волонтер музею Микола Тарас, життя якого у 40 років обірвала ворожа куля, і з його втратою в музеї утворилася величезна порожнеча, яку ніхто й ніколи вже не заповнить…»
У своїй розповіді про Миколу Тараса музейниця зізналась, що він фактично був музейником, хоча й позаштатним. Проймався тим, як створена експозиція, допомагав із репліками і копіями експонатів, без яких важко уявити сучасний музей, опікувався наповненням фондів музею та предметним представленням їх в експозиції.
Впродовж цих років хмельничанин, історичний реконструктор Микола Тарас лишався вірним другом музею, беззмінним волонтером, історичним експертом, співзасновником студії історичної реконструкції, реставрації та стилізації «Репліка» (нині автентик-студія «Репліка»), що була створена при музеї у 2013 році. Він був музейником за покликом душі, хоча ніколи й не входив у офіційний штат музею. Для музею він був більше ніж волонтер, впевнена музейниця.
Нинішня зала давньої історії в музейній експозиції наповнена десятками реплік середньовічних обладунків, зразків зброї, екіпірування, стилізованим одягом, копіями реманенту тощо, створеними або самим Миколою, або ж на його замовлення за зразками старовинних експонатів музеїв світу чи за візуальними зображеннями з картин, гравюр, ікон, дереворитів, архівних описів. Обсяг допитливості Колі та його неабияка ерудованість завжди вражали нас, музейників. Крім того, це людина, для якої ніколи не поставало перешкод у досягненні мети при створенні того чи іншого зразка реконструкції: не знаходилося в продажу необхідних деталей – зробить самостійно, мовляв, так цікавіше.
Повага та цікавість до історії змалечку та вибагливість до вибору похідних джерел накладали відповідний відбиток на все те, чого торкались золоті вправні руки Колі, адже його завжди хвилювала максимальна наближеність до історичної достовірності чи то предмета, що мав стати експонатом нашого музею, чи то музейної події, до якої він завше залюбки долучався.
Учасники меморіального заходу на великому екрані переглянули світлини, що зберегли емоції волонтера музею в цифровому форматі, та невеличкі відео за його участю. Розпочали зі слайдів, об’єднаних назвою «З маминого фотоальбому». І продовжилась біографічна розповідь музейниці.
Пристрасть Колі Тараса на все життя до історичної реконструкції мала витоки ще з дитинства – твердий «хорошист»-учень колишньої ЗОШ № 5 (нині НВК № 6) виявляв математичні здібності, що поєднувалися із залюбленням в історичні предмети. Про це розповідає мама Колі Наталія Миколаївна. І це пояснює багато що, адже його майбутнє захоплення історичною реконструкцією вимагало певної математичної точності моделі, над якою працюєш, та історичної достовірності репліки, яку створюєш. Свій, як то кажуть, технарський нахил Микола виявляє по закінченні 11 класу у 1999 році, несподівано навіть для батьків вступивши на факультет радіотехніки тодішнього Хмельницького технологічного університету «Поділля» (нині ХНУ), де 2004 року здобуває фах радіоінженера, отримавши диплом з відзнакою. Однак за фахом молодому спеціалісту вдалося попрацювати лише рік – далася взнаки тогочасна економічна нестабільність. Примітний і доленосний рядок у біографії Миколи Тараса – хмельницьке приватне підприємство «САНТЕЙ» ‒ завод з виготовлення автомобільних причепів власної торгової марки. Тут Микола Тарас пропрацював тривалий час, обіймаючи посаду заступника начальника з постачання.
Далі перегляд світлин продовжився слайд-альбомами з позначкою «Реконструкція». Військово-історичні фестивалі в Україні, що проводились у західноукраїнських фортецях і замках – від Меджибожа і Кам’янця-Подільського до Збаража та Луцька, – надихали Миколу Тараса на створення історичних реплік середньовічних костюмів, аби стати по інший від глядача бік дійства ‒ взяти в ньому участь і таким чином бути ближче до історії, з головою занурюючись у різні епохи.
Захоплення сина підтримала мама Наталія Миколаївна, допомагаючи з пошиттям костюмів, створенням шкіряних сумок і кисетів, пасків і ременів. Коля знаходить однодумців і стає співзасновником клубу історичного моделювання і реконструкції «Сort Fortis», паралельно займається історичною реконструкцією й нематеріальної культури ‒ відтворенням середньовічного танцю, дослідженням і популяризацією середньовічних ігор, які, хто зна, можливо, були колись знайомі і плоскирівчанам.
Військові звичаї і чини, світські побут і манери, селянські обряди й забобони – багато що, крім блиску залізних обладунків і мечів, приваблювало допитливу увагу реконструктора. А скільки ще нереалізованих проєктів могло би втілитись у реальність, якби не війна…
На заході згадалося не лише про відтворення матеріальної спадщини Західноєвропейського Середньовіччя, якою займався Коля. Середньовічний танець, притаманний і для плоскирівських теренів, є нематеріальною спадщиною, яку першим у Хмельницькому взявся реконструювати саме Микола Тарас, згуртувавши навколо себе однодумців, залюблених у відтворення історії альтернативним інтерактивним методом.
Це було настільки своєчасно і органічно для нашого міста, що виявилося несподівано цікаво для хмельничан. Громадська організація «Руський центр», що пізніше трансформувалася у «Проскурівський посад», займалася й реконструкцією світського танцю, притаманного періоду кінця XIX – початку ХХ століття. І ця синергічна співпраця клубу історичного моделювання та реконструкції «Cort Fortis», співзасновником якого був Микола Тарас, стала затребуваною в нашому місті. Хлопці і дівчата, одягнені у реконструйовані костюми відповідно до епох залежно від хронологічної популярності того чи іншого танцю, привертали до себе увагу містян на вулицях Хмельницького в якості живої вінтажної окраси найрізноманітніших міських стріт-заходів. Зокрема, музей історії міста Хмельницького першим з хмельницьких музеїв запропонував своїм гостям такі масштабні проєкти, як Європейська ніч музеїв, 2010-го року вперше у пішохідній зону вулиці Проскурівської, що в самому середмісті. Звісно, що подібні заходи зазвичай створюються у синергічній колаборації з різними колективами і організаціями, одними з яких для музею історії міста Хмельницького були і «Проскурівський посад» (ГО «Руський центр»), і клуб історичного моделювання та реконструкції «Cort Fortis».
Хмельницька реконструкторка Марина Палига поділилась своїми спогадами про Миколу Тараса. «Коля був для всіх нас наставником, який викликав почуття поваги до його глибоких познань в історії та ерудованості, до його трепетного ставлення до свого захоплення. Це була зважена і доросла людина, яка ставилася до історичної реконструкції з неабиякою педантичністю, ретельністю, точністю, – розповіла пані Марина. – Коля був істинним інтелігентом, котрий мав організаторський талант і вміння гуртувати навколо себе молодь, аби нести практичні вміння і знання минулих часів, а це дуже важливо».
Співпраця музею з реконструктором Миколою Тарасом розпочалася 2011 року кількома спільними проєктами. Виявилося, що інтереси музею співпадають з тим, чим займався Микола, ‒ так зав’язалася дружба. В музейній експозиції почали з’являтися предмети тимчасового збереження, що належали Колі і з якими він час від часу брав участь у фестивалях історичної реконструкції. Вони і зараз вдало ілюструють історичний період доби Західноєвропейського Середньовіччя, безпосередньо пов’язаний з історією Плоскирова часів першої писемної згадки про нього, а саме початку ХV століття. І саме Коля запропонував ідею інтерактивного експонування його колекції: тактильна взаємодія відвідувачів з експонатами викликала в нього особливі позитивні емоції. «Здається, мої обладунки подобаються людям», ‒ казав Коля, не приховуючи власного задоволення від того, що ця частина експозиції в музеї щодня викликає захоплення у відвідувачів музею. А враховуючи той факт, що в Колі ще й руки золоті, то деякі комплекти обладунків отримали сконструйовані ним самим опорні підставки для експонування цього досить важкого «залізяччя», вага якого в кожному окремому комплекті коливається від 30 до 45 кг!
З цього й почалася експозиція середньовічної реконструкції, в якій нині встановлено меморіальну табличку – скромну музейну данину шані загиблому Герою музейниками і відвідувачами музею – нинішніми і майбутніми.
Учасники меморіального заходу відвідали Залу середньовічної реконструкції імені Миколи Тараса, розглядали експонати, захоплено робили світлини… І зрозуміли весь масштаб важливості місії цієї надзвичайно скромної, сповненої чеснот людини, іменем якої нині названа одна з історичних зал у музеї історії міста ‒ Лицаря Честі, Героя, Воїна, Реконструктора, Волонтера музею Миколи Тараса, який захистив нас усіх від страшної реальності збройного ворожого вторгнення ціною власного життя.
Коля завжди переймався, яким буде музей, і що саме музей збереже для наступних поколінь; про те, що в кожній з експозиційних зал є музейні предмети, які не стали би експонатами цього музею, якби до цього не доклав своїх зусиль, свого часу, своїх ресурсів, своїх умінь Коля.
Середньовічні шахи на чотирьох «Чотири сезони», покер на костях, халатавль, манкала, скандинавські тавліі та весела хатка – це тільки верхівка тих знань про стародавні настільні інтелектуальні ігри, якими володів та був готовий ділитися з усіма охочими Коля на таких музейних заходах, як, до прикладу, «Вінтажна музейна вечірка» (Європейську ніч музеїв, 18 травня 2019 року).
Нині вони представлені в експозиції. Крім того, Коля мав акторське обдарування і обожнював ледь не миттєві власні перетворення з лицаря в середньовічних обладунках – та й у шляхтича у вовняному упелянді малинового забарвлення, підбитому чорним хутром, у шоссах та в чудернацькому зеленому шапероні, накинутому на голову особливим чином, властивим західноєвропейським вельможам (костюм-улюбленець Колі ‒ у музеї він експонується на манекені).
Музей історії міста Хмельницького разом з власною автентик-студією «Репліка» у 2020 році створив мініфільм «МАСКАрад перейменувань, або Всі назви міста Хмельницького» з нової серії «Short Stories з історії» (онлайн відеопроєкт MUSEUM_WEB_EX), де у п’ять-шість хвилин вміщена дотепно візуалізована історія перейменувань нашого міста. Микола Тарас зіграв у цьому мініфільмі головну роль – а саме короля Владислава ІІ Ягайла, історично пов’язаного з історією міста. Переглянути мініфільм за участю Миколи Тараса можна на Фейсбук-сторінці та на Ютуб-каналі музею.
І це не єдиний успішний проєкт музею за участю Колі. Співпраця з реконструкторами клубу «Cort Fortis» Миколою Тарасом і Михайлом Завадським принесла музею історії міста Хмельницького перше місце в номінації «Робота музею з волонтерами» на Музейному форумі‒2015, де змагалися в різних номінаціях музеї Дніпра, Одеси, Вінниці, Хмельницького, Кам’янця-Подільського, Меджибожа та інших міст України.
Учасники меморіального заходу, колективно переглядаючи світлини на великому екрані, не приховували сліз… Адже з цифрового задзеркалля на них дивилася абсолютно щаслива людина ‒ Коля, якого багато хто з присутніх у житті знав геть іншим ‒ серйозним, заглибленим у себе, зосередженим, педантичним і розсудливим. А тут – усміхнений і щасливий, Коля транслював зі світлин і відео свою особливу спокійну впевнену харизматичну енергетику, якої в ньому був безмежний океан – певне, достатній для цілого Всесвіту. Коля, якого нині з нами немає…
Війна забирає кращих… Так склалося, що хижа нелюдська донецька версія Шервудського лісу забрала хмельницького реконструктора доби Західноєвропейського Середньовіччя, який власноруч відтворював і носив тирольку, каль, дублет, шосси, шаперон – власне, все те, з чим у нас асоціюється середньовічний Шервудський ліс із легенди про Робіна Гуда, який теж носив тирольку, а під неї надягав каль, і теж вбирався в шосси і дублет, і обов’язково мав шаперон, або ж, як його називають інакше, худ. Але з іншого століття. І, певне, з іншого виміру…
Обміліло русло душі музею – немає нашого Колі… І в це неможливо повірити, неможливо прийняти, хоча й розумієш, що він потрібний десь у Всесвіті не тільки нам, і ми маємо його відпустити…
Але він живе і житиме в обладунках, з якими так подобається селфітися відвідувачам музею. Він живе і житиме у його щитах, мечах, середньовічних цікавинках, які, немов ребуси, завше затягують допитливих розгадати, що ж то таке є. Він житиме у макеті подільської печі в залі етнографії, якого б не було, якби не Коля. Він житиме у репліці трипільського вертикального ткацького верстату, у моделі верстату для плетіння крайок, у середньовічних іграх, з якими знайомлять відвідувачів у музеї. Зрештою, у величезній величній монстері – живій монументальній окрасі мистецької зали музею, котра би не оселилася тут, якби не Коля…
Музей історії міста Хмельницького назавжди збереже світлу добру пам’ять про Істинного Лицаря України, Героя, Воїна і Реконструктора ‒ Миколу Тараса, як і його реконструкторську спадщину, в якій він бачив свою просвітницьку місію, для майбутніх поколінь.
Герою Слава!
