...

У 1983 році на «Катіоні» було випущено мільйонний такий телевізор, завод вийшов на міжнародний ринок – 2/3 продукції йшло на експорт: Італія, Німеччина, Польща… Ну, звісно, наші читачі впізнали цей телевізор, бо в старі часи чи не кожна родина хмельничан мала такий у своєму домі.

А от загадковий предмет під назвою «Електроніка МС6105.05» (ну, певно ж, певно: ми його пильно оглянули, прочитали всі написи!) виявився відеомонітором (!) до комп`ютера, котрий, увага, теж випускали на хмельницькому заводі «Катіон», коли він переживав свої кращі часи! І серійний номер виробу зберігся - №В 166067, і пломби – цілісінькі!

І після того, як ми роздивилися та ідентифікували прилад, шановний Леонід Петрович Западенко повідав нам історію відеомонітора: що пам`ять зберегла…

Адже наш корінний хмельничанин (1949 р. н.) пропрацював на цьому заводі, чиї корпуси були збудовані за адресою: Тернопільська, 19, впродовж кількох десятків років.

Ретельний збирач інформації про наше місто і край Леонід Западенко по крупинці зібрав з відкритих джерел деякі дані про своє рідне підприємство. Тож далі надаємо слово йому.

«Завод «Катіон» у Хмельницькому став до ладу 1969 року. Першим директором був Антон Мединський. Підприємство електронної промисловості, що спеціалізувалося спершу на виробництві електролітичних конденсаторів, було одним з чотирьох найпотужніших заводів на теренах колишнього срср. Два подібних заводи працювали в росії, один в місті Спітак (Вірменія), і наш, хмельницький, «Катіон». Завод у Вірменії був зруйнований внаслідок землетрусу. Зосталося три…

Наш завод мав свою специфіку. В першому корпусі на 4 поверсі облаштували цех № 2 з виробництва малогабаритних телевізорів «Електроніка ВЛ-100», котрі почали випускати починаючи з лютого 1971 року. Загальна розробка була створена на одному з ленінградських заводів, і поступово виробництво передали на наш завод «Катіон». На той час електролітичні конденсатори, котрі випускав «Катіон», використовувалися в усій радіопромисловості: як цивільній, так і військовій. Поступово все запозичувалося з іноземних аналогів і перекладалося на матеріали, котрі використовувалися в срср. А щодо малогабаритних телевізорів, то спершу випустили пробні партії, потім удосконалили їх і до кінця року випустили на продаж в магазини срср, а деяку частину – на експорт у ФРН і Францію. В тодішньому радянському союзі подібних за класом телевізорів не було.

Завод розбудовувався.

Невдовзі поряд з першим звели другий корпус, де розмістили цехи з виробництва електролітичних конденсаторів та інструментальний цех.

До речі, «Катіон» був єдиним валютним заводом у Хмельницькій області. Малогабаритні напівпровідникові, з чорно-білим зображенням, телевізори «Електроніка-409/Д», які завод почав випускати з 1988 року, продавалися в країни Західної Європи. Також відбувалася співпраця з європейськими заводами, що спеціалізувалися на виробництві електроніки. У другій половині 1980-х років завод уклав угоду з телефірмою з Італії, котра передала нам кольоровий телевізор п`ятого покоління діаметром екрану 53 см, а також і виробничі технології до нього. І ми поставляли ті телевізори в Італію. В срср ще тоді таких навіть не випускали. За кілька років співпраці італійці дозволили нам переобладнати цей телевізор під радянський стандарт. Цю роботу було проведено на базі експериментального конструкторського бюро, яке працювало в першому корпусі. Телевізори ці кольорові для срср випускалися в обмеженій кількості. Випуск цих телевізорів налагодили уже в новому корпусі №3, спеціально збудованому для телевиробництва, куди й перенесли розширений цех № 2. Цей корпус був режимний: окрема прохідна, охорона. Секретне обладнання для випробування зберігалося в особливому відділі і ми щоразу переносили його в лабораторію. Ось якраз у цьому корпусі й було налагоджено виробництво ком`ютерних відеомоніторів. В кінці 1980-х на заводі запустили у виробництво новий виріб – монохромний відеомонітор «Електроніка МС 6105». Його випуск був пов`язаний з програмами реформування освіти, за котрими передбачалося, у тому числі, й запровадження нового предмета «Основи інформатики та обчислювальної техніки» (ОІОТ). Розпочали цю програму втілювати у 1985-му, тоді ж десятки науково-дослідних закладів, включно з біологічними і хімічними, взялися конструювати персональні комп`ютери (хоча такого сполучення слів ще навіть тоді й не знали) для потреб освіти. В результаті за кілька років було створено величезну кількість моделей ПК; деякі з котрих вдалося запустити у масове виробництво. Хто ж саме розробив, чи, точніше, скопіював монітор «Електроніка МС 6105», хто й коли розпочав першим його виробляти, скільки підприємств його запустили у виробництво, які були види цього виробу? На жаль, за розрізненими даними в мереже Інтернет, якогось узагальнення не можу скласти. Крім віднайдених технічних характеристик.

Оскільки, мова про VR201, то найвірогідніше, монітор копіювався під час роботи з клонування DEC Pro 350 - створення «Електроніки МС 0585» (відеомонітор). Над системним блоком, швидше за все, працювали у Воронежі, а все інше віддали в інші міста і на виробництва міністерства електронної промисловості. Тож, до прикладу, монітор «Електроніка МС 6105» розроблявся на заводі «Катіон». А от хто саме його розробив, сказати не можу. Ці монітори поставляли на завод, котрий комплектував виріб повністю. Я не пам`ятаю, куди саме. Випускалися ці відеомонітори з другої половини 1980-х до першої половини 1990-х років. Потім для заводу настали сутужні часи щодо поставок. І нікуди нічого не поставляли, а працювали винятково на запасах і для себе. До слова, зазвичай такі монітори випускали в сірому кольорі. А цей – коричневий! Рідкісний! Може, лише такі матеріали зосталися для відливання корпусів. А, можливо, щоб спеціально вирізнити. Хто зна…»

Все своє життя, крім відповідальної роботи, пов`язаної з технікою, захоплювався Леонід Петрович Западенко фотографією і краєзнавством. Тож до десятка фотоальбомів з будівлями і пейзажами нашого міста, які передані ним прецікаві архівні документи з історії краю, дуже змістовно поповнили фондову колекцію музею історії міста Хмельницького. За що ми, працівники музею, повсякчас вдячні шановному Леонідові Петровичу.

А наших шанувальників і краєзнавців запрошуємо до співпраці. Можливо, у вас є ґрунтовні матеріали, фото, що глибше розкривають історію нашого міста. Можливо, знайдуться земляки, які бажають доповнити історію одного з шести хмельницьких оборонних підприємств – заводу «Катіон»? З нетерпінням чекаємо на ваші розповіді.