Щиро вітаємо з 595-ю річницею рідного, затишного та незламного Хмельницького!
Це місто має особливу душу: воно поєднує глибоку історію старого Плоскирова, енергію сучасного бізнесу та волонтерства, зелені парки та затишок Південного Бугу. Хмельницький — це місто сильних, працьовитих і доброзичливих людей, які щодня роблять його кращим, безпечнішим та красивішим.
Бажаємо кожному хмельничанину та гостю міста миру та безпеки у кожній домівці, міцного здоров’я, добробуту та впевненості у завтрашньому дні, розвитку та процвітання кожному куточку нашого рідного міста.
Нехай Хмельницький росте, оновлюється та залишається місцем, куди завжди хочеться повертатися.
Зі святом, рідне місто! З 595-річчям, Хмельницький! 
Від Плоскирова до Хмельницького: історія міста, гартована віками
Щороку в останні вихідні вересня серце Поділля – місто Хмельницький – відзначає свій головний день.
Це свято не лише сучасного динамічного обласного центру, а й багатовікової спадщини, яка бере свій початок із невеликого форпосту між річками Південний Буг та Плоска.
Історія Хмельницького – це шлях від невеликого сторожового поселення у болотистій заплаві Південного Бугу до великого економічного та культурного центру Поділля. Тож із перших же відомих днів свого існування поселення постало як важливий оборонний пункт на подільському прикордонні.
Місто Хмельницький бере свій початок із невеликого сторожового поселення, розташованого серед мальовничих, але важкопрохідних болотистих заплав у місці злиття річок Південний Буг та Плоска. Офіційним відліком його багатовікової історії вважається 10 лютого 1431 року. Саме цією датою позначена королівська грамота, підписана в місті Сопот польським королем Владиславом II Ягайлом. У ті часи на Поділлі спалахнула гостра боротьба між Польським королівством та Великим князівством Литовським, тому для зміцнення власних позицій та захисту кордонів королівська влада активно роздавала подільські маєтки вірній шляхті із чітким обов’язком нести військову службу. У цій грамоті король підтвердив надання шляхтичу Янові Чанстуловському володінь за 100 гривень, серед яких уперше в писемних джерелах згадується поселення під назвою Плоскирівці. Назва села безпосередньо походила від річки Плоска, а його розташування поблизу Чорного шляху — одного з головних маршрутів татарських набігів — від самого початку визначило сувору оборонну долю майбутнього міста.
З часом назва поселення трансформувалася у коротшу форму – Плоскирів. У XVI столітті родина подільських феодалів Влодеків звела на острові, утвореному річковими рукавами Плоскої та Південного Бугу, дерев’яно-земляний замок. Оточена водами та болотами фортеця стала надійним укриттям для місцевих жителів під час регулярних ворожих нападів. Важливим етапом у розвитку поселення стало отримання у 1566 році Магдебурзького права, а вже у 1578 році король Стефан Баторій надав Плоскирову привілей на проведення трьох щорічних ярмарків і щотижневих торгів, що перетворило ремісничо-торговельне містечко на помітний економічний осередок регіону. Попри це, місту довелося пройти крізь важкі випробування: його неодноразово спалювали татарські орди, зокрема у 1512 та 1593 роках. Під час Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького у середині XVII століття довкола Плоскирова точилися безперервні запеклі бої, а наступне османське панування на Поділлі (1672–1699 рр.) призвело до майже повного занепаду та знелюднення міста. Відродження Плоскирова розпочалося лише у XVIII столітті, коли ці землі перейшли у володіння магнатів Замойських, які активно залучали сюди ремісників та торговців.
Нова сторінка в історії міста відкрилася у 1795 році, коли після другого поділу Речі Посполитої та приєднання Поділля до Російської імперії Плоскирів отримав статус повітового центру Подільської губернії та був перейменований на Проскурів. Доленосним для архітектурного обличчя міста виявився 1822 рік, коли нищівна пожежа фактично спопелила більшість дерев’яних споруд. Після цього був затверджений новий регулярний план забудови: вулиці почали прокладати за чіткою сіткою, а нові будівлі зводили переважно з каменю та цегли. Справжній економічний та містобудівний бум розпочався у 1870 році з прокладанням залізничної лінії Жмеринка – Волочиськ.
Проскурів швидко перетворився на важливий транспортний, торговельний та військовий центр Поділля. На межі XIX та XX століть у місті активно зводилися купецькі особняки, готелі, банківські установи, державні реальні училища та військові казарми, сформувавши той унікальний архітектурний стиль вулиць Олександрівської (сучасної Проскурівської) та Кам’янецької, яким пишаються містяни.
Перша половина XX століття принесла місту важкі соціально-політичні струси та воєнні випробування. У роки Української революції (1917-1921 рр.) Проскурів опинився в епіцентрі бурхливих подій: місто тричі ставало тимчасовим місцем перебування уряду Української Народної Республіки та штабу Директорії. Згодом, під час Другої світової війни та нацистської окупації (1941-1944 рр.), Проскурів зазнав значних руйнувань і втрат людських життів.
У післявоєнний період місто пройшло крізь масштабну відбудову, а 16 січня 1954 року, на честь 300-річчя Переяславської ради, Проскурів перейменували на Хмельницький (відповідно Кам’янець-Подільську область було перейменовано на Хмельницьку). У другій половині XX століття Хмельницький зазнав інтенсивної індустріалізації, звів нові житлові масиви та перетворився на потужний промисловий осередок, а згодом – і на один із найбільших торговельних центрів України завдяки розвитку всеукраїнського речового ринку.
Масове святкування Дня міста як щорічної традиції зародилося у 1980-х. Тоді свято влаштовували на початку жовтня. Заходи мали характерні радянські рис: проводилися урочисті ходи робітничих колективів підприємств, ярмарки на майдані Незалежності (тоді Леніна) та виступи самодіяльних ансамблів.
Тривалий час витоки міста відраховували від 1493 року — саме ця дата фігурувала в тогочасних джерелах. У 1993 році Проскурів/Хмельницький урочисто та з масштабом відзначив своє «500-річчя».
У 2000 році історик Віталій Михайловський у польських архівах віднайшов документ, виданий королем Владиславом II Ягайлом, який датується 10 (12) лютого 1431 року. У ньому згадувалося поселення Ploskirоwcze (Плоскирівці). На науковій конференції 2006 року нову дату першої писемної згадки затвердили офіційно. Місто «постарішало» одразу на 62 роки, і відлік річниць перерахували з 1431 року та дата проведення святкувань остаточно закріпилася за останніми вихідними вересня.
У період повномасштабного вторгнення день міста проходить у стриманому, благодійному та патріотичному форматі: фокус змістився на підтримку Збройних Сил України, благодійні ярмарки, національно-патріотичні заходи та вшанування пам’яті полеглих захисників.
