| RSS Реєстрація | Вихід | Вхід Чт, 2017-10-19, 04:35

...


Меню сайту
Ласкаво просимо!
Сьогодні
Погода
мишки teddy bears
Статистика

ЛЮДИ

Головна » Статті » Мої статті

ПОДИХ ПРАВОСЛАВНОЇ СТАРОВИНИ. ОЛЕГ БОРИСОВ


Из века в век, с утра и до утра
Звучала без конца и без начала
Речитативом песня топора
На всей Руси
Великой. И крепчала ...

                                                                                                               Варлам Шаламов


Дитячі спогади тримають у насназі творче натхнення Олега Борисова з малечку.  Спогади особливі, сповнені теплої любові  і надзвичайної поваги до ремісничих рук стародавніх зодчих, їхніх утаємничених  знань та  православних християнських святинь, зведених російськими майстрами однією лишень сокирою.  І саме незабутній світ раннього дитинства, проведеного в російській глибинці за 6 км від Костроми, напуває відомого хмельницького майстра  Олега Борисова і знаннями, і бажанням відтворювати й відтворювати, здавалося б, те, що відтворити майже неможливо. Адже в Олега Леонідовича немає жодної спеціальної освіти – ані художньої, ані архітектурної, ані будівельної. Іноді й сам дивується власному витворові – невже, мовляв, це я зробив?!. Правильно кажуть – несповідимі шляхи Господні… 


Уродженець Проскурова, майстер Борисов генетично і духовно пов'язаний з північчю Росії, адже його батько родом з села Петрилівка, що неподалік від Костроми.  Велика родина (батько Олега Леонідовича був одним з десятьох дітей в сім’ї ), подих широкої могутньої ріки, яку оспівує народ у піснях (пам’ятаєте?   «издалека до-олго течет река Во-олга…» - авт. ),  пустотливі частушки, спів під гармоніку та балалайку,  що за версту пливе понад величними водами… Саме ці сонячні дитячі спогади є живицею світлої душі цієї людини та невичерпним джерелом її невгамовної творчості.   


Російський народний колорит, відкриті людські душі… Усе це завжди вабило і манило його туди – до надволзьких сходів та заходів сонця, до співу жайворонків у полі та солов’їв у гаю, до грибних промислів разом з батьком у блуканні навколо таємничих споруд церков – здебільшого занедбаних і потемнілих у сволоку віків. Дерев’яні храми вражали своєю величчю, магнетизм котрої вбирав у свою душу колись малюк, якому судилося на все життя зберегти ці спогади. Та ще й як зберегти! І досі в Олега Леонідовича стискається серце, і тріпоче,  і радіє водночас, що ця невимовна краса поряд. У мініатюрі. Нехай впродовж тридцяти років поспіль немає можливості відвідати наживо найрідніші місця за браком коштів, нехай тут, у Хмельницькому, який став рідною домівкою для його родини, трохи інакше лунає багатоголосся хмельницьких соборів і церков, але сумувати ніколи – вже усе приготовано для зведення наступного мініатюрного шедевру.


Білий тонесенький сосновий шпон фанерних ящиків з-під заморських фруктів – ось той нехитрий матеріал, з якого будує майстер Борисов свої  мініатюрні макети пам’ятників православного російського дерев’яного зодчества.  І виходять вони такі легесенькі, такі безжурно невагомі, що перше, що спадає на думку, коли їх бачиш, – тільки б не зашкодила їм чергова виставка. Адже люди проявляють свою цікавість по-різному: хтось роздивляється очима, а хтось навпомацки. Так, культура відвідування подібних виставок, на жаль, приносить і свої не надто втішні результати: ось ця баня церкви втратила хрест і його довелося реставрувати, а тут стався пролом даху. Сумно, коли дізнавшись про це, по-новому сприймаєш світлі латки на загальному тьмяному тлі макету – ніби живому освяченому тілу церкви завдали незагойної рани. І розумієш тоді справжню ціну справжніх архітектурних пам’яток. І постають перед очима втрачені святині, які ще могли би осяйно жити…


А все розпочиналося зі звичайних сірників, ще коли майбутній майстер зодчества в мініатюрі навчався у хмельницькій школі № 16 (нині колегіум). Так спогади й лишалися би спогадами, але тільки в думках, якби не надто приємна пригода Олега-восьмикласника.  Дуже полюбляв він ганяти м’яча у дворі разом з сусідськими дітьми. Ще й досі зберігся той двір – такий собі закритий внутрішній дворик у центрі міста, адже мешкала завжди родина Борисових спадково у будинку міськвійськкомату –  навпроти тодішнього кінотеатру ім. Чкалова (нині ім. Т.Шевченка).  «Чкальник» теж не оминали – за 10 копійок можна було відвідати будь-який сеанс. Але не того дня.


Якось сумний прийшов Олег додому. Мама стрепенулася – щось сталося. Попросила принести щоденника. І недарма. Двійка!.. Ось і опинився розбишака під тимчасовим домашнім арештом. Мовляв, учись, а не ганяй м’яча. Недовго сумував хлопчака. В руки потрапили сірники, які хтось лишив на кухонному столі. Пальці вправно самі собою почали складати справжнісінький зруб.  Вийшов малесенький колодязь. Хлопець захопився і заходився будувати за кожним разом все більш складніші споруди, аж поки не дістався найвищого щабелю складності в ієрархії міні-зодчества – власноруч виготовив макет церкви. Ось тут і линули спогади. І линуть по сьогодні.

Благодатною творчою зливою величних старовинних храмів, що відтворює їх Олег Борисов із надзвичайною точністю та майстерністю, зі збереженням пропорцій копії до оригіналу.


Служба в армії у військах зв’язку, а пізніше навчання в спеціальному училищі зв’язку не стали для Олега Борисова на заваді  у вдосконаленні та відточуванні власної майстерності в міні-зодчестві. Тому й зовсім невипадково Олег Леонідович впродовж п’яти років навчав цьому складному виду мистецтва дітей, викладаючи дерев’яне зодчество на хмельницькій станції юних техніків. Прикро, але нині він свідомо відмовляється від педагогічної діяльності. На питання, чи має учнів, відповідає коротко – ні. Надто кропітке це заняття, каже Олег Леонідович. Діти ж зараз, на жаль,  невблаганно нетерплячі… Якби ж ото знайшлися насправді залюблені в цій справі люди, яким і вміння не шкода було би передати… Макети ж надто вразливі…


Макети… Він любить їх, як власних дітей. Вони ж віддячують майстрові ще в процесі роботи над храмами, терпляче очікуючи, коли буде приклеєна остання деталь, встановлений хрест.  І майстер спокійно працює без нещадних перероблень і метушні, немовби самі Небеса освячують його труд і направляють його думки та рухи.  І оселя Борисових сповнюється осяйною аурою добра і злагоди.  Взагалі ж у сім’ї схвально і з повагою ставляться до захоплення Олега Леонідовича. Діти ж, двоє вже дорослих синів, кличуть до Іспанії, де оселилися і мешкають з родинами.


Та Борисова кличе інший шлях. Шлях майстра, де за покликом душі його можна порівняти лише з величним богатирем з російських казок. Душа його лине на північ Росії. Туди, де церква Успіння в селі Кондопога, яку він власноруч відтворив у мініатюрі. Досі непорушно стоїть кондопозьке дерев’яне диво на березі Чупа-Губи, що на Онезькому озері. Побудована ця сакральна споруда в 1774 році в епоху Катерини ІІ. Це шатрова церква, якій немає рівних, яка дихає історією і славить Христа з висоти сучасної п’ятнадцатиповерхівки, адже має 45 м заввишки. А ось Успенський Собор в Кемі (з невільною посмішкою згадуєш славнозвісний оклик шведського посла в комедії «Іван Васильович змінює професію»: «О, я, я, Кемська волость!..»  – так, це саме там (нині Карелія). – прим.авт. ). Це не менш значний і величний пам’ятник дерев’яної російської архітектури.  Збудований у 1711 – 1717 рр. Можна тільки уявити, які історичні віхи вкарбувалися в пам'ять деревини цієї православної святині. Адже в період будівництва собору Росія змагалася зі Швецією за володіння виходу в Балтійське море.

Отже, Кемський Собор, як велику таємницю, мовчки зберігає згадку про Петра І!

В колекції Олега Борисова є й макет надбрамної башти Ніколо-Карельського монастиря поблизу Архангельська (1691 – 1692 рр.). Свого часу вона славилася оборонною міццю. Пізніше з великою обережністю православна святиня була розібрана буквально «по брёвнышку»,  перенесена і встановлена в музеї просто неба в Коломенському, що під Москвою. 


Ці церкви, собори, монастирі були збудовані не боярами і не воєводами, не заморськими майстрами, а простими мужиками, наголошує Олег Леонідович, без жодного цвяха, руками та сокирою. Ці храми будував народ – який завжди мешкав на своїй землі, зрошував її потом і кров’ю, зорював та боронив від ворогів, складав про неї пісні, прикрашав величними будівлями.


Ось такі світлі й піднесені враження дарує нам хмельницький майстер Олег Борисов не лише у великодні дні. Завдяки його витворам міні-зодчества кожен з нас має можливість доторкнутися до історії, відтвореної в мініатюрі, відчути подих православної старовини. Колекцію майстра можна побачити в музеї історії міста Хмельницького, що на Проскурівській, 30, впродовж квітня.

 

Вікторія ПАПОНОВА
Категорія: Мої статті | Додав: varta (2010-05-03)
Переглядів: 753 | Теги: дерев'яна мініатюра, кострома, Борисов, Олег Борисов, кемь, міні-зодчество
Оберіть мову сайту
Відеоскриня
Фотоподорож

Copyright mimh.org.ua © 2017