...

ВАСИЛЬ БЕЙ «УЛАС» - ПРОВІДНИК КРАЙОВОГО ПРОВОДУ ОУН «ПОДІЛЛЯ» ТА ОСЕРЕДНЬО-СХІДНИХ УКРАЇНСЬКИЙ ЗЕМЕЛЬ (ОСУЗ)

Василь Бей був провідником Крайового проводу ОУН "Поділля” та Осередньо-Східних українських земель (ОСУЗ). Діяв також під псевдонімами: "Улас, «Титар», «Василенко», «Василенко Улас», «111”. Мав хист публіциста, неодноразово публікував свої матеріали в тогочасній підпільній українській пресі. Автор праць: «Як це насправді з допомогами російського народу»(1949), «До питання нашої політпропагандивної роботи у східньоукраїнському середовищі» (1952), «Перспективи розвитку національно-визвольної боротьби в Східній Україні» (1951–1952) та інших.

Свій шлях в підпіллі розпочав з молодих років, адже після закінчення гімназії під час німецької окупації вступив у Юнацтво ОУН Бережанської округи. Впродовж 1940-1941 років був курсантом підстаршинської школи ОУН у Поморянах. З початком нацистсько-більшовицької війни навчав учасників ОУН. За активну проукраїнську діяльність був заарештований гестапо в 1941-1942 роках. Від 1945 по 1946 рік працював крайовим референтом пропаганди проводу ОУН "Поділля”, а вже в 1946-1949 займав посаду крайового провідника. Починаючи з 1949 по 1952 рік, очолював підпільну діяльність ОУН в Осередньо-Східних Українських Землях (ОСУЗ). До ОСУЗ належали території Вінницької, Кам’янецької областей та інші прилеглі території. В той же час "Улас” продовжував керувати проводом ОУН "Поділля”, до якого входили південні території Кам’янець-Подільської та Тернопільська область. Також варто зазначити, що Бею підпорядковувався окружний провід Кам’янець-Подільської області, який очолював "Скоб”.

Не можна не згадати, як провідник потрапив до застінків емдебістів у Вінниці. Це сталося 1951 року під час зустрічі зі студентом, який був завербований енкаведистами. В застінках його схиляли до співпраці, проте Василь Бей перехитрив їх, пообіцявши, начебто він зруйнує підпільну організацію на Вінниччині, Житомирщині та території сучасної Хмельниччини, а також допоможе захопити останнього головнокомандувача УПА Василя Кука. З цим завданням його відпустили. Зрозуміло, що жодне з цих завдань провідник не виконав. Про це знав і Василь Кук, адже між ними відбулась відверта розмова, після якої Кук написав довідку до справи "Уласа”, у якій йшлося: "а) усе заподане Вами на письмі сприймаю за правдиве; б) не розцінюю Вашого поступування за намагання врятувати своє життя, але як справу принести користь ОУН; в) маю до Вас і дальше довір’я та вважаю що ви повинні і дальше продовжувати працю в ОУН в такому характері як вам буде визначено; г) про остаточне вирішення Вашої справи я вас повідомлю скоро тільки як компетентне тло справу "802” розгляне і видасть у тій справі свій осуд». 15 травня 1952 р.” Повертаючись на зазбручанську Україну, «Улас» потрапив на засідку МДБ і загинув. Про це згадувала Марія Савчин ("Марічка”): "У травні 1952 року Улас вертався на схід. Коваль відпустив йому десять повстанців, які відійшли разом з ним. Однак не дійшли далеко, на одному з їх постоїв війська МҐБ оточили їх, і вони всі загинули в нерівному бою. Може, й попався хто з них пораненим у руки МҐБ”. Нині з архівних матеріалів відомо: «Улас» живим не здався, він вистрелив собі в скроню.

Зі спогадів «Марічки» «Тисяча доріг» ми можемо дізнатись про праці, написані "Уласом”: " Командир затримав його біля себе через зиму, впродовж якої Улас написав дві праці: «Перспективи розвитку

національно-визвольної боротьби в Східній Україні» і другу, пов'язану тематично з першою, — про життя і національну свідомість сучасних східних українців. Подані в них факти та проблеми основувались на власному досвіді пережитого і побаченого, на спілкуванні з населенням, з людьми різних соціяльних прошарків. Улас твердив, що легше організувати протибольшевицький резистанс серед заможнішого населення, в підміських селах, які торгують з містом. Воно вже забезпечене найнеобхіднішими засобами до життя, тому спроможне задуматись над іншими вартостями людини. Згідно з оцінкою Лемеша й Орлана, ті дві брошури Уласа мали бути найкращі з-поміж виданих на цю тему в підпіллі”.

Також варто зазначити, що публіцистичні твори Василя Бея з’явилися ще в роки Другої світової війни. Він вважав, що необхідно проводити виховну роботу в молодіжному середовищі, з метою знешкодити ідеологічні впливи на молодь «партійницьких угруповань і зрадницьких груп, що проповідують порозуміння з окупантами і одночасно з ними співпрацюють»; розповсюджувати, зміцнювати та створювати нові осередки молоді, що стане найбільш загрозливою силою для загарбників. І якщо ці методи впливу повністю будуть реалізовані, то підростаюче покоління виросте, набереться досвіду, загартується і за будь-яких умов невпинно «нестиме бойові самостійницько-державницькі прапори в умовах збройної боротьби».

Упродовж двох років праці "Улас” значно розширив організаційну мережу ОУН і коло прихильників ОСУЗ. Також його приятелі-підпільники з Борщівського повіту давали йому позитивну, як і внутрішню, так і зовнішню характеристику. Петро Гречух на псевдо "Олег”, говорив: "Крайовий провідник маленького зросту, у віці близько тридцяти років, блондин, худорлявий, очі великі, у роті має багато металевих зубів, одягнутий у військову форму захисного кольору і галіфе, хромові чоботи”. Молодий підпільник ОУН Володимир Паюк, псевдо "Нечай” передавав також думку провідника Йосипа Демчука, псевдо "Луговий” про Василя Бея: "111 це людина, яка не дала розпастися нашій організації у важкий час і на якій тримається вся наша організація нині. Якщо має загинути він, то краще нехай загинемо ми всі”. Також Володимир Паюк наголошував на неймовірному вмінні "Уласа” конспіруватися. Можливо, саме відчуття обережності врятувало його життя у 1951 році у Вінниці.