...

105 РОКІВ ТОМУ, 18 КВІТНЯ 1917 РОКУ, В ПРОСКУРОВІ ЗАСНУВАЛИ ТОВАРИСТВО «ПРОСВІТА»

Рада Громади розмістилася в одному з приміщень двоповерхового будинку на вулиці Глухій. У цьому ж будинку на той час перший поверх орендувало єврейське училище, а на другому, який здавався під квартири, містилася громадська приймальня Проскурівського міського голови Миколи Сікори. Цей двоповерховий особняк (1897 р.) зберігся до наших днів за адресою: вул. В. Пилипчука, 1 (колишні назви вулиці – Мала Вокзальна, Глуха, Робсільміліції, Жданова).

Першим кроком Громади стало проведення української маніфестації на центральній вулиці Проскурова, а також – проведення повітового українського з`їзду з метою організації українського державницького руху.

Громадівці брали активну участь у повітових селянських, армійських, освітянських зібраннях, працювали в напрямку українізації церкви і шкільництва. Їхніми зусиллями 18 квітня в Проскурові було створено товариство «Просвіта», а при ньому – бібліотеку, а також організовано «Просвіти» в повіті. Головою Проскурівської «Просвіти» було обрано 30-річного Трохима Верхолу – уродженця містечка Сатанова, демобілізованого вояка, за покликанням – артиста й художника. На жаль, знімка Трохима Верхоли досі знайти не вдалося. За спогадом Наталії Дорошенко-Савченко, «це був сухорлявий чоловік, середнього зросту, з жовтим як віск обличчям (хворів на сухоти) і палаючими гострим вогнем очима. Ця ж авторка зазначає, «чоловік невсипущої енергії, надзвичайно рухливий, а до того всеціло відданий справі», Трохим Федорович був «душею» Української громади.

Про Трохима Верхолу відомо небагато. Він був членом УСДРП. За свої політичні погляди, як учасник революції 1905-1906 років, ще до початку Першої світової Верхола відбував каторгу в Сибіру, де, як свідчить у спогадах відомий проскурівчанин Кость Місевич, познайомився зі ще одним політичним в`язнем - легендарним кобзарем Антоном Митяєм. До речі, саме Верхола навесні-влітку 1917 року запросив кобзаря Митяя дати концерти в Проскурові, де й відбулося його перше знайомство з Костем Місевичем. Після того, на запрошення Костя Федоровича як організатора «Просвіти» села Лезневого та Проскурівської «Просвіти» залізничників, Антін Митяй кілька тижнів гостював у його садибі, спілкувався з лезнівськими вчителями-просвітянами, давав концерти та уроки гри на бандурі. За часів УНР Трохим Верхола був делегатом Національного конгресу, делегатом Українських та Всеросійських Установчих зборів, головою Проскурівської повітової земської управи, у 1919 році - повітовим комісаром. «До нього також добре ставилося жидівське населення, - підкреслює пані Дорошенко-Савченко у своїх спогадах «Початки національної революції на Проскурівщині». – Між іншим, коли пізніше, 1919 р. вибух жидівський погром у Проскурові, Верхола багато спричинився до його заспокоєння. Вдячне жидівство допомагало йому на еміграції у Львові, вже як тяжко хворому». У 1917 році Трохим Верхола видав у Проскурові і Вінниці дві книжечки-посібники «Наше минуле» і «Про Просвіти»(Поради, як заснувати сільські і містечкові «Просвіти»).

Навесні 1917 року Українська громада й «Просвіта» організовують повітовий учительський з`їзд з метою українізації шкільництва, повітовий селянський з`їзд, відкривають курси українознавства для вчителів, залізничників, урядовців, службовців місцевого самоврядування.

Громада провела свого кандидата Миколу Стаховського на голову до повітової земської управи, відправила представників на Український Національний Конгрес, який сформував Українську Центральну Раду.

Силами українських діячів було відкрито відділи українських партій у місті й повіті, налагоджено зв`язки з Подільською Українською Губернською Радою, Українською Центральною Радою, депутатом до якої у червні 1917 року став член Ради Української Селянської Спілки, активіст Української Громади, представник від Селянської Спілки Проскурівського повіту Кость Місевич.

«На членів управи цієї першої Української Громади були обрані: бл. п.Трохим Верхола, бл. п. Кость Місевич, двоє вчителів народних шкіл, з них одна вчителька, якщо не помиляюся була бл. п. Осецька, а також Наталія Дорошенко», - згадує Н. Дорошенко-Савченко. «Скоро після того організовано «Просвіту», при якій постала й бібліотека. Українські книжки для неї закуплено в київських книгарнях». Наталя Дорошенко-Савченко уточнює: «Один міський суддя, якого до того часу вважали чорносотенцем, несподівано для нас дав у користання української Громади в свойому будинку дві кімнати, в одній з них і була приміщена бібліотека. Майже всі члени управи щодня перебували в тій домівці все пополудне, аж до ночі. Сюди зверталися різні особи за порадою чи допомогою, приїздили й дооколичні селяни за різними вказівками.

Головою Проскурівської Української громади було обрано Миколу Стаховського, заступником Пантелеймона Блонського, секретарем Костя Місевича.

Крім того, Громада обрала М. Стаховського і П. Блонського своїми представниками на загальноармійські збори, що мали відбутися 11 березня. На цих зборах М. Стаховський вперше в Проскурові виступив публічно на політичному зібранню і «так припав до вподоби» учасникам зборів, що його навіть обрали членом повітового виконавчого комітету. Після цих зборів, десь за тиждень, відбувся справжній український мітинг, на який «зібралася сила народу, виголошували патріотичні промови українською мовою», а також обрали М. Стаховського своїм представником до земської управи.

Наталя Дорошенко-Савченко згадує, що першим кроком Української громади було «улаштування української маніфестації. Це сталося в неділю після служби Божої». Протягом ночі напередодні патріотично налаштовані українки з Громади разом з Трохимом Верхолою виготовили синьо-жовті прапори. «Був гарний весняний день. Маніфестанти вишикувалися стрункими рядами, на чолі з управою. Весело лопотіли національні прапори на весняному вітрі, нашвидку зорганізований хор співав український гимн, «Заповіт» та інші патріотичні пісні. До маніфестації приєднувалося по дорозі все більше й більше народу, так що коли прямували головною, Олександрівською вулицею, маніфестація набрала вже поважного вигляду. Учасники і собі приєднувались до хору. На рогах вулиці пані в українських одягах причіпляли маніфестантам національні кокарди. Поляки й росіяни здивовано оглядалися і чулися здивовані голоси: «і відкіля це все набралося?». Особливо зворушливо було бачити солдатів із українськими відзнаками, що їх дехто з них причіпляв до кашкетів». До речі, в Києві 19 березня 1917 року під час багатолюдної маніфестації частина революційних мас уже виступала під жовто-синіми українськими національними прапорами із гаслами, що закликали до автономії, а по місту ходили звернення Центральної ради «До українського народу».

За повідомленням газети «Нова Рада», уже 26 березня 1917 р. у Проскурові відбувся «районний український з’їзд з широкою програмою». Але найбільш значимою подією для місцевої української громади в боротьбі за «українське обличчя Проскурівщини» стали вибори в березні 1917 р. до повітової управи. Завдяки наполегливій просвітницькій праці серед селянства членів Української громади Трохима Верхоли, Костя Місевича, Наталії Дорошенко-Савченко, вчителів Ольги Осецької, Чухрія та інших, головою повітової управи було обрано Миколу Стаховського, а членами – Трохима Верхолу, трьох учителів та селянина. В новій управі було шестеро українців, і керівником освітнього відділу став Трохим Верхола, який енергійно прийнявся за українізацію шкіл. На вільні місця призначав вчителями колишніх полонених галичан. Так зав`язалася співпраця Громади з Василем Мудрим, котрий за часів Директорії УНР був проскурівським повітовим комісаром освіти та головою повітового осередку Українського Національного Союзу.

«Наступною справою була висилка делегата на Український Національний Конгрес, ним обрано Т. Верхолу, - зазначає Наталя Дорошенко-Савченко. - Хоч мали ми вже після Національного Конгресу свою Центральну Раду й контактувалися з нею, а все ж діяв ще російський Тимчасовий Уряд, як політичний зверхник. Функціонували і старі царські органи, всі установи були ще в чужих, ворожих українській справі руках. Звичайно, повітове та міське самоврядування було ще в руках росіян і поляків, які косим оком дивилися на нашу роботу. Особливо вороже ставився шкільний інспектор Попов. Отже, черговою справою стало унормування шкільних відносин й організація вчительства».

Тоді ж було скликано повітовий учительський з`їзд, на якому ухвалено, що мовою викладання в початковій школі (семирічній) по селах повіту має бути українська. На з`їзді заснували Українську вчительську спілку. Повідомляючи про з`їзд, Наталя Дорошенко-Савченко згадує ще одне ім`я учасника українського відродження в Проскурівському повіті – народного вчителя з Сатанова Миколу Тарановича, котрий за часів Директорії УНР був проскурівським повітовим комісаром. До речі, Іван Розгін пише, що «після окупації Проскурівщини большевиками, кілька наших членів ( українських діячів – авт..), що залишилися в місті, були заарештовані і знищені (Лопатинський, Пендак, М. Таранович – син)…».

Українська громада Проскурова лобіювала українську державницьку ідею на повітовому з`їзді духовенства, який відбувся 12 квітня 1917 р. Цього ж дня відбулися загальні збори Проскурівської української громади, на яких, крім духовенства, було багато представників з числа селян та місцевої інтелігенції. Збори ухвалили низку рішень, найголовніші з яких оприлюднили у центральній пресі: «1. Долучитись до загальноукраїнського руху; 2. Церковні суми повернути на купування укр. книжок для продажи їх народу; 3. Євангеліє та промови в церквах повинні бути на укр. мові; 4. Перекласти текст присяги на укр. мову; 5. Звернутися до кооперативів, щоб прибутки від операцій оддавали на українські справи; 6. На Юрія в кожній церкві відправить панахиду по Шевченкові і росказать про його; 7. 1 мая в Проскурові усьому духовенству повіта (коло 300 душ) відправить соборну панахиду по Шевченкові і принять участь в загальній українській маніфестації».

29 квітня 2017 року «Робітнича газета» повідомляла про обрання М. Стаховського головою Проскурівської повітової земської управи: «Одкрилось перше земське зібрання при участи представників народних мас. Найбільше на зібранні селян. На виборах пройшов цілком український список. Головою обрано д[октор]а Стаховського». А 30 квітня газета «Нова Рада» повідомляла про ухвалу кооператорів Проскурівського повіту щодо відкриття Народного українського дому: «На загальнім зібранні кооператорів усього Проскурівського повіту було постановлено: на відкриття в місті Проскурові Народнього Українського Дома імени Т. Шевченка асигнувати десять тисяч карбованців. Для розповсюдження української літератури й тим допомогти вкраїнському народові здобути свої права, - закласти при «Самопомощі» український культурний відділ, котрий буде вкраїнські книжки роспродувати товариським крамницям, вести пропаганду й т[аке] и[нше]. Невдовзі відбувся й повітовий селянський з`їзд, де українцям-громадівцям вдалося донести до селян українську державотворчу ідею, на противагу агресивній більшовицькій агітації.

А 4 травня 2017 року газета «Нова Рада» повідомляє про організацію українського руху в Проскурові: «Прокинувсь до Українського національного життя й Проскурів. Спочатку згуртувались українці в громаду, котра вибрала з себе Раду. Головою Ради обрано українського діяча, лікаря Стаховського. Рада гуртувала коло себе далі українців, упорядковувала маніфестації, друкувала відозви й заклики, розкинула організацію по всьому повіті й т. п. В зв`язку з політичним рухом, а також виясненням становища школи одбулось 3 з`їзди учителів всього повіту й всіх національностей.

З`їзд вигляд мав чисто-український. Реорганізували Учительський Совіт, куди ввійшли представники від учительства. Постановлено з 15 мая одкрить 4-х тижневі курси підготовки учителів навчання дітей рідною мовою, для чого прохано земство асигнувати кошти, а Київську Центральну Раду просить прислати лекторів. Учителі, разом з Громадою, взяли діяльну участь в інтернаціональному святі 18 квітня (1 мая). Поруч з солдатами, робітниками й громадянством виступали українські промовці, котрі мали великий успіх. Громада постановила одкрити ще й Просвіту. Вибрано Раду, а урочисте одкриття призначено на 23 мая, до котрого енергійно готуються. По всьому повіті одкриваються «Просвіти». Буде в Проскурові заложено власний будинок, де б мали притулок всі просвітні, політичні й громадські інституції; пожертвувано на це більш 12-ти тисяч карб[ованців]». 22 травня 1917 року в Проскурові і в українських громадах, «Просвітах» повіту відбулися урочистості з ушанування Тараса Григоровича Шевченка.

Отож за якихось два-три місяці в Проскурові і повіті силами українських діячів було засновано не лише «Просвіту», відділи українських партій, організовано низку курсів українознавства для вчителів, залізничників, урядовців «військового начальника», службовців місцевих органів самоврядування, розпочато інтенсивну працю над українізацією установ, шкіл, відкрито українську книгарню. Як пише Іван Розгін, українці «навіть в таких несприятливих умовинах опанували все життя повіту, на чолі і міської, і повітових народних управ стояли вже наші люди, так само всі нижчі інстанції (міліція, кооперація, новостворені профспілки) вже були опановані нами».

Учасники Проскурівської Української громади налагодили тісні зв`язки з українськими організаціями інших повітів Подільської губернії та губернського центру, з кам`янецькою «Просвітою».

Представники Громади нам початку травня 1917 р. взяли участь у І Подільському національному з`їзді, організованому у Вінниці спільно Центральною Українською Радою та Союзом Подільських українців.

Від Проскурівського повіту в з`їзді взяли участь, крім Миколи Стаховського, Наталія Дорошенко-Савченко (котра вітала з`їзд від Проскурівської «Просвіти» і Громади), Трохим Верхола, В. Швед, С. Никитенко, А. Крутий, О. Осецька (делегатка від учителів церковних шкіл Проскурівського повіту). Проскурівчани брали участь в засіданнях Подільської Губернської української Ради – ПГУР, Подільської Губернської Ради Громадських Організацій – ПГРГО.

Словом, як зазначає Наталя Дорошенко-Савченко, вже з перших днів після Лютневої революції 1917 року в Петрограді українці Проскурівщини діяльно взялися за організацію українського державного життя. І за якихось неповних два місяці «контакт з Українською Центральною Радою… був … налагоджений» , «українське життя в Проскурові та повіті було організоване, а послідуючим діячам хіба треба було його продовжувати й розвивати…».

На жаль, оті «наступні» українські діячі зіткнулися з великими перешкодами в реалізації своїх планів державного будівництва в Проскурові й повіті.

Після жовтневого перевороту восени 1917 року владу в Проскурові захопили Проскурівська організація РСДРП (б) та військово-революційний комітет 7-ї армії, які, заручившись підтримкою збаламучених комуністичною пропагандою військових частин 7-ї армії Південно-Західного фронту, не давали змоги опанувати містом силам Центральної Ради. Вже восени 1917 року Проскурів стає, як тоді говорили, «центром солдатської Радянської республіки», в якій переслідувалися національні патріотичні сили. Не краще велося власне українцям, членам товариства «Просвіта» на Поділлі, як це не парадоксально, й за часів правління Гетьмана Павла Скоропадського, в квітні-листопаді 1918 року, коли переслідувалися «Просвіти» та усівали від влади, кидали до в`язниць українських діячів. Як згадує Іван Розгін, в той час «повітовим старостою став місцевий російський діяч Столяров, «малорос». Його урядування позначилося страшними каральними експедиціями на селах і екзекуціями над селянами, а головне, неприхованою русифікацією чи деукраїнізацією установ і навіть шкіл». До того ж, «крім гетьманської адміністрації, яка була вся російською і ворожою українському населенню, на Проскурівщині стояли залогами по містах, містечках і навіть в більших селах австрійські військові частини, здебільшого мадяри. Вони встановили справжній окупаційний режим, а серед різних заходів – обов`язкову реєстрацію і періодичні явки майже всіх національно свідомих українців до військових комендатур».

Згодом державне будівництво перекреслила друга більшовицька-українська війна, яка нищівним котком пройшлася по Поділлю.

Під час короткотермінового встановлення влади більшовиків в ході більшовицько-української війни вже в квітні-червні 1919 року в Проскурові і повіті почалися гоніння і криваві розправи з активістами українського руху. За свідченнями очевидців, опублікованими у фронтовому часописі Української Народної Армії «Український козак» від 15 червня 1919 року, число жертв, розстріляних більшовицькою чрезвичайкою в Проскурові з квітня по травень 1919 року, налічувало до трьох тисяч подолян.

З остаточним утвердженням більшовицької влади 1921 року у місті, понад край запрудженому величезною кількістю військових частин та карально-чекістських і сексотських органів, було зроблено все, щоб стерти з пам’яті краян імена борців за Українську державність, згадку про події, місця пам’яті Української революції.

Насамперед відразу після встановлення більшовицької влади на Поділлі почалися гоніння та арешти української інтелігенції, культурних діячів, просвітян, вчителів, священиків, учасників українських Визвольних змагань 1917-1921 років. Особливо нещадними були репресії проти діячів Проскурівської «Просвіти». У статті «Сталінське рабство не повернеться ніколи» газета «Український голос», яка виходила в Проскурові, в листопаді 1942 року писала, що в Проскурові у 1921 році «під кулями чекістів лягли в ями за міським цвинтарем чотириста молодих членів» «Просвіти»… З туману небуття ще досі виринають світлі постаті і шістнадцятилітньої Мані Мазур, і артистки-аматорки Таращук, і трудолюбивого техніка Верхоли, і багатьох інших незабутніх проскурівчан. Так у безприкладних звірствах, у гекатомбах невинних жертв більшовики – ці виродки людства – занурили всю країну у жахливу пітьму…».

Сотні, тисячі представників української інтелігенції, просвітян, колишніх солдатів і старшин Армії УНР були закатовані чекістами, або змушені переховуватися під чужими іменами далеко від рідного краю, чи, в кращому випадку, емігрували за кордон. Декому вдалося тоді залишитися в підпіллі, щоб продовжувати боротьбу з більшовизмом в повстанських загонах, або, працюючи під чужими іменами в більшовицьких установах, допомагати повстанцям цінною інформацією. Повстанський рух опору на окупованих Москвою українських територіях тривав ще й на початку 1930-х років.

У відродженій Україні Хмельницьке міське Товариство української мови імені Тараса Шевченка „Просвіта” було засноване 16 квітня 1992 року. 14 жовтня 1992 року, в День Свята Покрови Пресвятої Богородиці, у місті Хмельницькому, на розі вулиць В. Пилипчука та І. Франка урочисто відкрився Народний Дім „Просвіти”.