ЙОСИП ДЕМЧУК «ЛУГОВИЙ» - НАДРАЙОНОВИЙ ПРОВІДНИК ВІННИЦЬКОЇ ОКРУГИ ОУН В 1949-1951 РОКАХ: ДО ОСТАННЬОГО ПОДИХУ В БОРОТЬБІ ЗА ВОЛЮ УКРАЇНИ
Йосип Демчук народився в 1923 у селі Петриків в Тернопільському воєводстві. Був членом "Просвіти” Член ОУН із 1940 р.
В липні 1941 р. закінчив підстаршинські курси ОУН в Поморянах Львівської області, наприкінці 1941 р. був заарештований гестапо.
В 1942 р. перейшов у підпілля. З липня 1942 р. - провідник молодіжної мережі ОУН «Юнак» Микуленецького р-ну, у 1942-1943 роках - працівник референтури СБ Тернопільського обласного проволу ОУН, у 1943-1944 р. референт СБ Грималівського районного проводу ОУН та Тернопільського повітового проводу.
Ймовірно, був у сотні "Сірі Вовки” під псевдом "Стріла” – стрілець, вістун.
Виконуючи секретні завдання Служби Безпеки ОУН, підпорядковувався Тернопільському обласному референтові СБ "Максиму".
Навесні 1943 р. підпільник вийшов на контакт з Тернопільським резидентом гестапо Чорномазом, який походив з села Стегниківці, та був відомий під псевдом Валентин. За посередництвом обласної СБ постачав гестапівцям дезінформаційні дані про діяльність ОУН та виявляв агентуру гестапо.
За наказом "Максима" Й. Демчук на псевдо «Луговий» з групою вирушив у Гримайлівський район для налагодження зв'язку з організаційним референтом Склатського проводу "Орлом".
Але в селі Зарубенці їх оточив каральний загін енкаведистів.
В ході бою двоє повстанців загинули, кілька дістали поранення, серед них і «Луговий».
Поранений Демчук дістався Сажевецького лісу, де влився в загін під командуванням "Бистрого".
Об'єднаний загін, що налічував близько півтори тисячі повстанців, узяв напрям на Волинь, але потрапив в оточення й був розбитий.
У серпні 1944 р. Йосип знов налагодив зв'язок з "Максимом" і близько місяця перебував в його групі, в якій продовжував вести боротьбу з агентами більшовицької НКВС.
На початку 1945 року у селі Настасів протягом кількох днів відбувалась нарада, в якій брав участь референт СБ Тернопільською проводу "Максим", керівник Тернопільського ОУН "Шах", Кам"янець-Подільський провідник "Борис" та інші.
З метою конспірації учасники наради декілька разів міняли постій.
У березні 1945 року Кам'янець-Полільський провідник ОУН "Борис" призначив Йосипа Демчука заступником референта Кам'янець-Полільського окружного проводу ОУН "Олексія".
Тим часом радянска влада вивезла до Сибіру рідних Демчука: батька Василя, мати Марію, сестру Ольгу.
У березні 1945 р. провідник "Борис" загинув у перестрілці з енкаведистами. Його заступив "Гомін".
Перед групою поставлене завдання розбудувати організаційну мережу ОУН, ознайомитися зі становищем, розвідати можливості організаційної праці.
Особлива роль у виконанні цього завдання поклалася на Й. Демчука. Повернувшись невдовзі через Збруч до Іванківського лісу, він доповів "Гомону" про умови боротьби проти радянської окупаційної влади у Кам'янець-Полільській області.
Зауважив водночас, що поряд з підтримкою населенням підпільників ОУН трапляються випадки ворожого ставлення до них - даються взнаки стереотипи більшовицького "перевиховання". Органи НКВД на цій території, повідомляв «Луговий», не активні в каральних операціях, тому працювати тут буде набагато легше, ніж на галицьких теренах.
Повернувшись на Дунаєвеччину, Демчук поринув у роботу підпілля, а в серпні 1945 року очолив Дунаєвецький надрайонний провід ОУН.
До Дунаєвецького надрайону входили Солобковецький, Віньковецький, Миньковецький, Новоушицький і Дунаєвецький р-ни, а також села Муровано-Куриловецького та Барського районів Вінницької області.
Дунаєвецький провід ОУН почав інтенсивно створювати конспіративні квартири, підбирати молодіжні кадри для вступу в ОУН з місцевих мешканців. Серед населення краю розповсюджувалися листівки, література, збиралась інформація про різні сфери життя і діяльності районних та сільських органів більшовицької влади.
Ймовірно, у 1949 р. Й. Демчук отримав наказ розбудувати на основі надрайону Вінницьку округу ОУН (1949-1951).
8 лютого 1951 р. схоплений чекістами у Вінниці на вул. Леніна. У нього знайшли пістолет ТТ, 57 патронів, 2 запасні обойми, гранату, згорток з отрутою.
В тюрмі тримався мужньо – лише через 10 днів допитів з тортурами назвав своє ім'я та прізвище.
З дня затримання – 8 лютого 1951 р. – до 18 червня 1952 року Йосип Демчук "Луговий” пережив близько ста допитів.
Спершу його допитували у Вінниці, потім у Києві, нарешті знов у Вінниці. Тут 18 червня 1952 року заступник начальника слідчого відділу УМДБ Вінницької області майор Декаль почав допит Демчука:
"Питання: Вам пред’явлено звинувачення по ст.ст. 54-1а, 54-8 і 53-11 КК УРСР з наведенням конкретних пунктів вашої злочинної діяльності.
Визнаєте себе винним у пред’явленому вам звинуваченні?..”
Це були останні свідчення Йосипа Демчука перед судом. Знову, вже вкотре, розповідає він про свою діяльність. І о 3 годині 15 хвилин уже 19 червня закінчує свідчення словами:
"Про вище перераховані факти моєї діяльності у підпіллі ОУН, а також діяльності моїх підлеглих бандерівців я показав слідству відверто, але винним себе в цій антирадянській діяльності я не визнаю.
Будучи вороже настроєним до совєтської влади, я зі зброєю в руках боровся проти неї за створення Самостійної України і на цих позиціях залишаюся і зараз.
Тому всю свою діяльність проти Совєтської влади я вважаю правильною і винним себе в ній не визнаю”.
22 вересня 1952 р. військовий трибунал Прикарпатського військового округу засудив Йосипа Демчука – "Лугового” до розстрілу.
Через місяць, 22 жовтня 1952 р. він помер від катувань яких завдавали, знущаючись з нього, емгебісти.
За працю в підпіллі був відзначений Бронзовим Хрестом Заслуги (02.09.1947) та медаллю "За боротьбу в особливо важких умовах” (30.06.1948).
