...

Предтечею створення організацій Народного Руху на Хмельниччині, і, зокрема, в обласному центрі, стали засновані у 1988-1989 роках патріотично налаштованими краянами осередки всеукраїнських організацій:  культурно-просвітницьке товариство «Спадщина» (голова Г. О. Сіренко), осередок української скаутської організації «Пласт» (голова Г. І. Барабаш), обласне Товариство української мови  імені Тараса Шевченка «Родовід» (голова М. Н. Магера), ВО «Меморіал» (керівник Л. В. Бірюк)… Поштовхом до зародження Хмельницьких крайової та міської організацій «Народного Руху України за перебудову» стали загальноукраїнські процеси створення цієї громадської організації. А саме - ініційоване в листопаді 1988 року українськими письменниками на чолі з Драчем разом з науковцями Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР на чолі з В. Брюховецьким створення Народного руху  за перебудову. За формулюванням І. Драча, котрого підтримали його однодумці, в установчих документах громадську організацію було названо «Народний Рух України за перебудову». Після публікації 16 лютого 1989 р. в газеті «Літературна Україна» проекту програми Народного Руху України за перебудову на місцях почалася підготовка до Установчого з`їзду Руху. Йщлося про створення крайових та міських організацій Народного Руху України.

 Вже в лютому 1989 року в обласному центрі була створена Координаційна рада сприяння програмі і статуту Народного Руху України з ініціативи Г. Сіренка та С. Таранчука. Навесні 1989 р. Г. Сіренко та Б. Теленько провели переговори з активістами Координаційної ради сприяння НРУ з Кам`янця-Подільського  про приєднання до обласної Координаційної ради. На той час у Кам`янці було створено 12 груп підтримки Руху, 17 таких груп діяло в самому Хмельницькому. Після того, як кам`янчани влилися в обласну Координаційну раду, почалося приєднання Координаційних рад Полонської, Нетішинської та інших.

В республіканському комітеті з підготовки до Установчих зборів НРУ,  крім Б. Теленька, область представляли Г. Сіренко, М. Руцький. В. Притуляк, А. Лучко. В цей час осередки Руху з`являються в різних установах та на підприємствах міста Хмельницького. Осередок заводу «Нева» представляли Віктор Кліщ і Валентин Бендюг, радіозавод – Юрій Ганущак, «Темп» - Володимир  Борейчук і  Василь Караульний, СПТУ № 25 - Лев Бірюк, будівельні організації – Микола Звірик, завод «Катіон» - Павло Зінько, Cергій Шинкарук. Серед активістів тієї пори – лікар Олександр Кокряцький, поет Павло Гірник, колишній політв`язень Кузьма Матвіюк… Водночас по районах також виникали організації Руху: у Славуті, в редакції газети «Трудівник Полісся»,  її очолив Микола Руцький, у Шепетівці – Тарас Нагулко, в Полонному – В`ячеслав Буденко. У Волочиську – Володимир Нянько та Олександр Копитовський, у Летичеві – Ігор Тисячний, у Старій Синяві – Микола Гординчук, у Старокостянтинові – Олександр Лактіонов, у Ярмолинцях – Микола Побережний, в Кам`янці-Подільському – Анатолій Лучко…

 Вже на той час активісти-рухівці, незважаючи на тиск компартійних функціонерів і контроль спецорганів, проводили просвітницьку та агітаційну роботу, масові акції, розповсюджували інформацію про громадянські права і політичну свободу, українську державницьку символіку, про злочини тоталітарного режиму, економічні та екологічні проблеми в Україні через згубну політику компартійного керівництва. В кінці червня 1989 р.у Хмельницькому відбувся перший пікет рухівців біля кінотеатру ім. Чкалова (нині – ім. Т. Г. Шевченка).  А 18 серпня 1989 року члени Руху ініціювали відкриття у Хмельницькому меморіального знаку жертвам репресій на військовому кладовищі. 27 серпня 1989 року в Нетішині Рух провів багатолюдну акцію протесту проти будівництва  нових блоків на ХАЕС.

 8-10 вересня 1989 року в Києві відбувся Установчий з`їзд громадсько-політичної організації «Народний Рух України за перебудову», на якому Хмельниччину представляли 28 делегатів: Тетяна Байрачна, Володимир Бевз, Валентин Бендюг, Лев Бірюк, Юрій Ганущак, Павло Гірник, Зоя Діденко, Микола Звірик, Василь Керзюк, Віктор Кліщ, Олександр Кокряцький, Анатолій Лучко, Кузьма Матвіюк, Іван Мензяк, Олександр Миронюк, Тарас Нагулко, Олесь Олійник, Володимир Пайнок, Семен Петриченко, В`ячеслав Полюк, Віктор Притуляк, Микола Руцький, Геннадій Сіренко, Олексій Соловей, Валерій Талько, Сергій Таранчук, Богдан Теленько, Микола Шафінський.

 Тривалий час місцева влада намагалася не допустити створення міської організації в Хмельницькому.Так, 15 жовтня 1989 року міське установче віче Народного Руху України, яке проводилося в клубі воїнів-інтернаціоналістів,

(влада міста довгий час не надавала рухівцям приміщення), було розігнанеміліціонерами, як несанкціоноване, 15 присутніх було затримано, на шістьох із них накладено штрафи. Проте учасники зборів встигли обрати  для керівництва організацією головою – Лева Бірюка та заступником -  Миколу Звірика. Обурені затриманням побратимів, звільнені учасники зборів влаштували мітинг протесту біля тодішнього кінотеатру імені Чкалова (нині – імені Т. Г. Шевченка), що й пришвидшило звільнення решти активістів з відділку міліції.

 3 грудня 1989 року у м. Києві, в приміщенні  Політехнічного інституту, а далі – в будинку Національної спілки письменників відбулося установче віче Хмельницького крайового  Народного Руху. 98 делегатів від 12 районів області змушені були виїхати до столиці України,бо в Хмельницькому впродовж трьох місяців обласна влада відмовляла у проведенні віча. Із головною доповіддю, яка називалася «Відкритий лист громадянину Дикусарову» (тодішньому першому секретареві  Хмельницького обкому партії)  виступив  Павло Гірник.

На установчих зборах було обрано голову виконкому координаційної ради Руху Павла Гірника і трьох співголів: Богдана Теленька (координатор центру області), Анатолія Лучка (координатор півдня області) і Миколу Руцького (координатор півночі області).

 Визначною подією для Крайової організації Руху поряд з проведенням Установчого віча в Києві в грудні 1989 р. стала й поява першого номера її газети «Пробудження». Таку назву обрали на установчій конференції, де й було обрано редколегію часопису. Газету створювали за адресою: 280008, м. Хмельницький, вул. Купріна, 8, кв. 3, в помешканні голови Хмельницької міської організації Руху Лева Бірюка, оскільки приміщення ні для рухівської організації, ні для редакції тоді ще влада не давала. Друкувалося видання в Прибалтиці і доставлялося у Хмельницький конспіративними шляхами. За це відповідали і особисто доставляли тираж газети  рухівці Віктор Кліщ та Олександр Кокряцький.. Уся ж складна робота з її створення та друку випала, насамперед, на членів редколегії П. Гірника та О. Кокряцького. Перший номер «Пробудження» вмістив відкритий лист першому секретареві обкому КПУ

В. Дикусарову, прийнятий Установчим вічем, автором якого був П. Гірник, статтю про проблеми українського села М. Звірика, спогади ветерана війни зі Славутчини І. Яцентюка та ряд інших гострих матеріалів. 

 10 грудня 1989 року в Комсомольському парку м. Хмельницького відбувся перший санкціонований мітинг, який зібрав до п`яти тисяч учасників. Тоді  місцеві рухівці розгорнули синьо-жовті прапори.17 грудня відбувся екологічний мітинг у Полонному, його організатори, активісти Руху, зазнали переслідувань з боку влади.

 Кінець грудня, початок нового 1990 року в області характеризується новим підйомом політизації, насамперед у містах, викликаним наступними виборами до Верховної Ради тоді ще УРСР.

 23 грудня відбулася конференція обласної організації ТУМу «Родовід», яка висунула кандидатом у народні депутати УРСР голову виконкому Крайової організації НРУ П. Гірника. Це рішення, як і в низці інших випадків з пропозиціями Руху, не дістало визнання обласною виборчою комісією, що діяла за вказівками обкому КПУ.Не менш складні події з висуненням націонал-демократів  ВР УРСР проходили в усіх округах області. В результаті вдалося висунути лише трьох кандидатів від демблоку – А. Ткачука у Хмельницькому, Т. Нагулка у Шепетівці, В. Басирова у Славуті. Двоє перших стали парламентаріями. Зима нового 1990 року – це пік діяльності дискусійного клубу «Діалог» у приміщенні Будинку політосвіти обкому КПУ, де учасники Руху  відкрито обговорювали гострі політичні та соціальні питання.

Різдвяні свята нового 1990 року були використані членами Руху, ТУМу, багатьма їхніми прихильниками для активного відродження народних традицій. Кошти, зароблені колядниками у Хмельницькому, Кам`янці-Подільському, інших населених пунктах, спрямовувалися на благодійні акції. Активісти Руху велику увагу приділяли духовному відродженню.

 21 січня 1990 року рухівці з усіх районів області взяли участь у Ланцюгу Злуки з нагоди71-ї річниці проголошення Центральною Радою ІVуніверсалу про возз`єднання ЗУНР і УНР. Делегація рухівців з Хмельницького та сусідніх районів зайняла своє місце  - ділянку автомагістралі під Житомиром.

28 січня у м. Хмельницькому відбувся мітинг, який переріс у першу маніфестацію національно-демократичних сил. Заявлений на головній площі міста, він був рішенням міськради перенесений на  майданчик біля кінотеатру імені Чкалова. Проте присутні вирішили таки провести його там, де задумували, - на площі перед міськрадою та облрадою. Міліція, якій було доручено не допускати туди мітингуючих, на цей раз не відважилася зупинити тисячі людей. Трибуною для виступаючих стали сходи облвиконкому. Це була на той час наймасовіша акція Руху у Хмельницькому.

У лютому розпочалися численні акції Руху з вимогою відставки перших секретарів райкомів партії в ряді районі та бюро обкому КПУ.

25 лютого відбувся вже санкціонований велелюдний мітинг на головному майдані у Хмельницькому, на якому чередувалися виступи рухівців та компартійців. Перший секретар міськкому партії В. Сидоренко грубо виривав мікрофон у рухівця-промовця Геннадія Сіренка, що мало не призвело до трагічних наслідків. Представники Руху вимагали правду про екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи, припинення подальшого будівництва ХАЕС, відставки бюро обкому КПУ.  1 травня 1990 року міська організація НРУ попередньо домовилася зі спілкою воїнів-«афганців» і несподівано для партфункціонерів щонайменше  рухівців влилися в колону демонстрантів. Серед їхніх гасел було й таке: «Хай живе КПРС на Чорнобильській АЕС!».

Найяскравішими  серед  громадсько-політичних акцій  Руху тієї пори стали античорнобильські акції, які розпочалися найбільш масово у травні 1990 року, коли на майдані навпроти будинку обласної ради і виконкому (тодішня площа Леніна) було споруджено наметове містечко голодуючих на знак протесту проти спорудження ІІ енергоблоку Хмельницької АЕС і її подальшої розбудови. 17 днів голодувала група протестувальників, серед яких були Павло Гірник, Олександр Кокряцький, Віктор Кліщ, Павло Зінько (котрий перших 4 дні вів сухе голодування).  Були зібрані підписи проти добудови ХАЕС за застарілими технологіями.

 27 травня 1990 року на майдані зібрався велелюдний мітинг проти розширення будівництва ХАЕС. Люди вітали квітами тих, хто голодував на майдані.  В резолюції мітингу вимагали від Верховної Ради України, щоб вона затвердила рішення  Хмельницької обласної ради про мораторій на подальшу розбудову Хмельницької АЕС. Протести проти добудови ХАЕС відбулися в усіх районах області.

12 липня 1990 року в приміщенні конференцзалу ЦНТЕІ у Хмельницькому відбулася обласна конференція Руху, на якій головою обласного Руху обрано Лева Васильовича Бірюка за рекомендацією Павла Гірника, який склав повноваження голови.

 16 липня  1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України.

 В серпні 1990 року патріотичні сили України широко відзначали 500-ліття зародження українського козацтва. Хмельницькі рухівці ініціювали відзначення 342-ої річницї Пилявецької битви  23 вересня 1990 року.Обласний рухівський оргкомітет (до якого увійшли Б. Теленько, Л. Бірюк, П. Гірник, Г. Сіренко, М. Руцький, В. Ганджій та інші активісти) з підготовки святкування очолив Б. Теленько. Рухівці запросилина заходи представників з інших областей, щоб забезпечити масовість  свята, знаючи, що компартійна влада і міліція чинитиме протидію. Допомагали хмельничанам (на свято зібралися члени Руху з усіх районів області) представники Львівського студентського братства та священики УАПЦ зі Львова. Заходи розпочалися 22 вересня з освячення національного прапора на стадіоні в Хмельницькому. Рухівці автобусами вирушили на Стару Синяву. Ввечері 22 вересня було проведено панахиду на могилі Устима Кармалюка в Летичеві. У Меджибожі в переддень 23 вересня активісти з Хмельницького підняли синьо-жовтий прапор над Меджибізькою фортецею-заповідником. Опівночі 23 вересня на Пагорбі Слави у Пиляві було проведено обряд освячення козацького хреста та символічної могили. Незважаючи на підготовані компартійною владою міліцейські заслони і провокації, рухівці організували багатотисячну ходу під синьо-жовтими, червоно-чорними і малиновими прапорами в центр села Олексіївка, де укранські священики освятили церкву, до могили полковника І. Ганжі, до Пагорба Слави.На Пагорбі Слави відбулася штовханина між завезеними представниками влади і рухівцями. Громада рухівців повела себе толерантно, відійшла, не піддавшись на провокації і не допустивши запланованого компартійцями кровопролиття. Єдиний, кому надали тоді слово, був депутат Верховної Ради Тарас Нагулко. А після завершення офіціозу на Пагорб Слави знову піднялися рухівці з синьо-жовтими прапорами і провели свято пошанування українських героїв з українським духовенством.

  Учасники хмельницького Рухупідтримували акцію голодування студентів у Києві перед Верховною Радою, названою  «Революцією на граніті», що відбувалося з 2 по 17 жовтня 1990 року. Рухівці писали заяви до Верховної Ради від організації і особисті, в яких вимагали задовольнити вимоги студентів: відставку Голови Ради Міністрів УРСР В. Масола, запровадити військову службу українців виключно на території України, відмовитися від підписання нового союзного договору. А також проводили агітаційну роботу на підтримку цих вимог на місцях. А Хмельницька обласна організація Національної Спілки Української молоді (СНУМ), яку очолював інженер заводу «Катіон» Ігор Тарасюк, організувала студентський страйком і в один з навчальних днів студенти не пішли на заняття, зупинилися на центральному вході до ХТІПО (Хмельницький технологічний інститут побутового обслуговування) і там провели студентський мітинг на підтримку київських студентів, які голодували. Припинити акцію спробували ректо інституту Р. Силін, секретар міськкому партії Людмила Андрієнко, але студенти стояли на своєму. Єдиним з викладачів і технічного персоналу інституту, який став на захист студентів, був Геннадій Сіренко, котрий і закликав студентів йти зі списком вимог до обкому партії. І студенти рушили до обкому.

17 жовтня 1990 р., після 15 днів голодування київських студентів, Верховна Рада прийняла постанову на вимоги студентів. Відповідно до цієї постанови, в 1991 році мав бути проведений референдум з питань довіри Верховній Раді і за його результатами  - нові вибори, які були призначені на 1994 рік, що, на думку керівників Руху , стало найбільшим  прорахунком національно-демократичних сил.

 28 жовтня в Києві відбулися ІІ збори Руху , учасники яких взяли участь в акції протесту проти служби у соборі Святої Софії в Києві московського патріарха Алексія ІІ.  Хмельниччину представляли 38 делегатів: А. О. Бобров, В. Л. Зайшлий, С. А. Лихо, В. К. Семенюк, П. С. Кицун, Л. В. Бірюк, М. М. Руцький, В. Ф. Василюк, П. І. Лисенко, М. Ф. Маліщук, В. М. Шафар, В. В. Кліщ, М. І. Коломієць, Б. П.Теленько, В. В. Адамський, Г. О. Сіренко, Г. Ю. Дубик, О. Д. Лактіонов, М. В. Хіцінський, В. І. Борейчук, В. В. Костишин, М. М. Коцюбанський, В. А. Смоляренко, М. В. Марущак, О. В. Будзей,Л. В. Петльована, З. К. Андрійчук, В. О. Ополонець, В. М. Гаркавий, В. С. Петрук,

Ю. О. Самолюк, Б.М. Гундар, В. Г. Притуляк, П. М. Гірник, Ю. І. Ганущак, А. І. Тарасюк, В. Соколовський, Г. І. Барабаш.

 22 грудня 1990 року в приміщенні Будинку творчої інтелігенції у Хмельницькому  (колишній ляльковий театр) відбулася міськрайонна конференція Руху, на якій головою міськрайонної організації Руху було обрано трьох співголів: Кузьму Матвіюка, Володимира Борійчука і Сергія Лихо, у зв`язку з тим, що Лева Бірюка на той час було обрано головою обласної організації Руху. В резолюції конференції йшлося про категоричний протест проти союзного договору, федерації СРСР і союзних структур.Рухівці займалися агітаційною роботою, розповсюджували листівки, створювали агітаційні стенди для роботи на вулицях населених пунктів, читали лекції з питань політики, економіки, національного відродження, наближаючи ключову, поворотну подію в історії відновлення української державності – референдум 1 грудня 1991 року про незалежність Української держави.

9 березня 1991 року під час урочистого відкриття пам`ятного знаку  намісці майбутнього встановлення пам`ятника Т. Г. Шевченку у сквері імені Коцюбинського біля тодішнього кінотеатру імені Чкалова в Хмельницькому рухівці з ініціативи Павла Гірника підняли синьо-жовтий прапор на щоглі біля символічного каменя. Того ж дня вночі прапор було зірвано, але рухівці його знову піднімали. Так тривало кілька днів. В обласному центрі діяльність демократичних проукраїнських організацій, зокрема, й Руху, зустрічала впертий опір владних компартійних структур, які займалися дискредитацією Руху, залякуваннями, переслідуванням учасників Руху та членів їхніх сімей, та радянської правоохоронної системи, яка служила компартійцям.

 В середині серпня 1991 року рухівці активно займалися агітацією проти підписання Союзного договору в Москві, запланованого на 25.08.1991 року. Після дня московського путчу –«ГКЧП» 19 серпня 1991 року Хмельницький Рух звернувся до подолян і до всіх членів обласної організації КПУ «стати єдиним фронтом проти хунти Янаєва-Крючкова-Язова в ім`я досягнення української державної незалежності», а також до всіх військовослужбовців  Хмельницького гарнізону із закликом не підтримувати дії «гекачепістів».

24 серпня 1991 року, коли на сесію Верховної Ради було винесено Постанову ВР УРСР «Про проголошення незалежності України» та «Акт проголошення незалежності України»,  рухівці збирали підписи – накази виборців до депутатів Верховної Ради і місцевих рад на вулицях, підприємствах, в установах обласного центру з вимогою протистояти підписанню союзного договору.

27 серпня 1991 року  під час сесії Хмельницької міської ради активісти Руху перебували на чолі значної за кількістю громади  хмельничан  на головному майдані обласного центру. Не чекаючи майбутнього рішення депутатів про використання державної символіки, група рухівців на чолі з Миколою Мошовцем встановила  синьо-жовтий над дахом будинку міської ради.

 Підготувала н.с. О. Собко

Матеріали статті дозволяється використати відповідно до ліцензії Creative Commons Attributions/Share-Alike