...

Ще донедавна символами святкування Нового року були Дід Мороз та Снігуронька. Вважалося, що сивий дід приходить у новорічну ніч і дарує подарунки, а допомагає йому молода дівчина, Снігуронька, його онука. Та в українців є ще Чудотворець Миколай, який тішить малечу смаколиками під подушкою.

Чи взаємозамінні ці образи? Дуже часто ми говоримо про те, що Дід Мороз і Снігуронька — це радянські образи. Але наскільки це радянський образ, коли він реально виник? Чи можемо ми цю історичну ретроспективу чітко зафіксувати?

Дід Мороз та Снігурка — це фольклорні образи, котрі споконвіку присутні у слов’янських казках, у тому числі й у казках українських, отже це було нам абсолютно відоме і близьке.

До того ж, до сьогодні не тільки на Поліссі, а й, наприклад, у західному Причорномор’ї, північно-західному, на Поділлі, коли сідають за різдвяний стіл, на Старий Новий рік, на Маланку, то хазяїн виходить на подвір’я з ложкою куті та закликає Мороза: «Морозе, Морозе, йди до нас кутю їсти з моїми родичами, дітками, дружиною». І так тричі, після чого каже: «Ну, якщо ти не прийшов, то і в Петрівку не приходь, не морозь наших ягнят і телят, бо будемо тебе залізною пугою бити». І донині це досить розповсюджений звичай.

Що в ньому може бути поганого чи хорошого? Нічого в ньому поганого немає. Масова культура, масове виробництво ж відповідним чином впливають і на виникнення масових образів. Наприкінці XIX століття набуває популярності неоромантизм, Олександр Островський пише казку під назвою «Снігуронька». Вона користується просто шаленою популярністю. Побудована на фольклорних образах, це казка про кохання Снігуроньки - доньки Мороза і Весни - до чоловіка, до людини. Там взаємне кохання, трикутники... І коли Снігуронька нарешті полюбила, вона розтанула від кохання.

Дід Мороз і Снігуронька — популярні герої казок XIX-ХХ століття. Однак церква виступила проти них, наголошуючи, що це демонічні, язичницькі персонажі.

Попри це Дід Мороз був дуже популярний, тому що з-за кордону - з Австрії, Німеччини, Франції - приходили поштові листівки з іншими подібними персонажами, скажімо, з Санта Клаусом.

Тобто якщо в Америці в тренді Санта Клаус, то, відповідно, у нас - Дід Мороз. Знаходимо у газеті УНР «Нова рада» від 31 грудня 1917 року оголошення про розмаїту новорічну програму, в якій є вистава з Ялинкою та Дідусем Морозом.

А ще знаходимо п’єсу «Дід Мороз», написану у 1920-х роках на підпольській на той момент Волині, перевидану після Другої світової у США.

Автор її - Микола Шугаєвський - визначний українець, котрий ніколи не жив у СРСР. Навпаки - він був співробітником міністерства освіти УНР, чільним діячем «Просвіти» і представляв УВО Коновальця в Острозі та околицях.

Чи варто замінювати Діда Мороза на Святого Миколая?

Ми говоримо про Мороза, якого закликали, і це була традиція для українців, потім Діда Мороза. І маємо ще один образ — це Святий Миколай. І як вони тут співвідносяться? Чи може бути Святий Миколай заміною Діду Морозу або навпаки?

Святий Миколай як персонаж саме зимової містерії теж з’являється тільки у XIX столітті. Якщо в Європі перші містерії у храмах відбувалися ще в XI столітті, згодом у XIV столітті, в українців тільки, мабуть, з Перебудовою почали знову повертатися до Святого Миколая. Традиції класти подарунки не було.

Святий Миколай був персонажем урбаністичної культури, і у Києві ходили з колядками на Святого Миколая, і ми їх знаємо, вони записані наприкінці XIX століття. «Йшов Миколай лужком, бережком» — це була одна колядка, а друга — «Хто-хто Миколая любить», яка й донині популярна.

6 грудня 343 року (за юліанським стилем 19 грудня) день смерті святого Миколая. Про які ж веселощі в цей день нам розповідають усі знавці народної культури? То, може, хоч день його народження християни святкують навесні? Зовсім ні – на Миколая весняного (або літнього) святкують «перенесення мощей святителя і чудотворця Миколая з Мір Лікійських у Бар».

Не знаю, на що надихають такі «історичні» події, зрозуміло одне – вони не мають жодного відношення до всенародного святкування якогось давнього культу. Цитую популярну книжечку на тему народних свят: «Миколая – веселе народне свято, під час якого варили пиво та запрошували гостей... святкували звичайно декілька днів, обов'язково на спільні гроші, з великою кількістю пива» (Н. Матвеєва, А. Голобородько). Найбільша кількість церков присвячена саме Миколаю-чудотворцю.

Не буду оповідати казки про цього чудотворця, їх безліч, і кожен напевне знає їх більше за мене. Є й цілком фантастичні, а є просто байки для дитинно мислячих вірян. Одну таки розповім, або краще процитую: «Св. Миколай уже в ранньому дитинстві, навіть коли був немовлям, почав творити чудеса: майже одразу після народження міг стояти на ніжках (поширений сюжет іконографії) і, виявляючи доброчинність, до пізнього вечора відмовлявся від материних грудей по пісних днях: середах і п’ятницях» («Святі і свята України», ст.17). Сюжет близький до міфології грецького Геракла, етруського Геркле (рятівника несправедливо скривджених) тощо. Але тут архетип немовляти-богатиря (К.Г. Юнг) уже доповнений християнським уявленням про благочестя посту.

Незважаючи на християнське «шиття білими нитками», все ж простежується прообраз якогось дуже шанованого народом давнього Божества. Очевидна, наприклад, сакральність цього дивного для України «святого»: вважали, що світ саме й тримається на тому святкуванні цього таємничого культу. Він якийсь посередник між людьми і Богом: «Попроси Миколая – а він скаже Богу», «Миколай – другий після Бога заступник», «Якщо Бог помре, Миколай буде богувати» тощо. Щось тут не так?

Справді, бо перед нами культ Велеса – Бога наших предків. Тоді стають зрозумілими міфи про те, як справедливий Велес примусив вовка повернути вдовиці вкрадене ним поросятко, як Велес розповідав казки лісовим звірятам, коли ведмеді, вовки, зайці й лисиці мирно слухали мудрого Бога-покровителя. Той самий сюжет існує вже в християнській інтерпретації з постаттю Миколая замість Велеса. Інші сюжети стосуються підкидання подарунків дітям (у шкарпетки), незаміжнім дівчатам (мішечки золота на придане) тощо...

Сучасні: голландський Sinte Klaas (скорочене «святий Ніколас»), англійський Father Christmas (таточко Різдво), наш Дід Мороз – все це різночасові іпостасі праслов’янського Велеса. Як бачимо, народна творчість безмежна. Та кожен, звичайно, може приймати те, що близьке його душі. Я ж, вибачайте, полюбляю чисті інтелектуальні продукти. Бо правда, як знаєте, тільки спочатку всім гірка, а потім стає «солодкою спасителькою людства» (І. Франко).

Дід Мороз радянській владі був зручний для того, щоб змістити акценти з зимових релігійних свят на світське святкування Нового року. І тільки останні 10 років ми повертаємося масово до Різдва, ну а Новий рік — на площі любимо прийти під ялинку. Святий Миколай користувався у нас в Україні особливою повагою. Загалом серед християн це найперший святий, скоропомічник, до якого звертаються і рибалки, і моряки, і він є і морський, літній, зимовий, у нього два свята. У Івана Франка є запис про те, що наприкінці XIX століття Львовом ходили перевдягнені у Святого Миколая, роздавали подарунки. Це культурна традиція, яка існувала у певних межах. Вона була у містах, це запозичена урбаністична культура. І я не бачу тут нічого поганого: як на мене, так і Святий Миколай, і Санта Клаус, і Дід Мороз — подарунків тільки більше було б.

У соціальних мережах люди пишуть, що Дід Мороз — росіянин і, як вони всі, мародер і вбивця, тому ЗСУ його «шваркнули», тепер буде приходити хороший Святий Миколай. І відбувається заміна: нібито Святий Миколай — це український, а Дід Мороз — не український. Дітям важливо не те, хто приносить подарунки, а відчувати щось магічне, відчувати казку, відчувати ставлення батьків до них.

Зараз в Інтернеті пишуть, що Діда Мороза збило ракетою, чи ЗСУ його винищили. Діти це дуже буквалізують, вони ще лишаються в образі казкового мислення, тому ці мемчики і жарти - для дорослих, давайте позбавимо дітей таких травмуючи тривожних історій.

Чи варто замінювати Діда Мороза на Святого Миколая?

... Ви можете вірити в що завгодно, це ваша особиста справа. Але протиставлення язичницького Діда Мороза церковному «святому Миколаю» - це стовідсоткова маніпуляція. Така очевидна інформаційна диверсія навіть огидніша, ніж цинічне примусове впровадження в освіту предмета «християнська етика» всупереч статті 35 Конституції України. Жодного комуняцького чи то москальського сліду в Діда Мороза нема. Він уособлював силу зимової природи, яка могла бути як лихою, так і доброю. Мороза кличуть на Різдво, пригощають кутею, аби не робив лиха полям та городам, людям і тваринам.

Директор музею історії міста Хмельницького Галина Барабаш